Звук битого стікла був явно слішком мощним саундтреком до етої синтенції. Міші показалось, шо це стікло розбилось прямо в його голові. Тяжола портьєра з грохотом обрушилась, потянувши за собою внушитільний карніз. Доктор Падлюччо прищурився; ше нікада Міша не бачив на обличчі свого наставніка столь рішитільної ігри світла й тіні. Це було не обичне світло, - у ньому вдруг вспихнули ярко-красні язики огня; комната почала наповнюватись страшно їдким димом. Ще один звінящий удар - і в оконну дирку увалився зажжонний шар, похожий на футбольний мяч, загилений форвардом-чортякою прямо із ада. Міша саме збирався пошутить, шо при таки штрафних ударах лучче не ставати гордо в стєнку, а тупо здриснути куда подальше, но тут послєдував новий удар, й черговий згусток круглого пламєні, зрикошетивши від стола, угодив мальчіку прямо в щуплу грудь. Рикнувши шото неразборчиве, доктор Падлюччо ухопив учініка попід руки і поволок вон із комнати. Міша брикався, мотав головою і дажи сказав пару плохіх слов, - у іншій ситуації доктор навірняка отріагірував би на таку вольность болєзнінним щолбаном, но зараз на це не було врем’я.
- Ти як, не сильно ушибся? - тільки й спитав.
- Нічо собі вопросік! У мене навірняка ожог второї стєпєні! І множествінний ушиб грудної клєтки - оно і руку тяжило піднять. Харашо хоть, шо рикашетом зачепило. А якби пряміком в башку?
З кімнати почувся ше один стікляний взрив. Доктор бистрінько оцінив стан здоров’я Міші на чотку троєчку з плюсом, а тому сказав:
- Біжи у ванну, возьми там возлі умивальника кульок з мідікамєнтами, намочи полотєнце і шуруй сюда, а я тим часом визову пожарних, - і він вернувся обратно в комнату, затянуту димом, як на Новий год.
Міша отетеріло послухався - й почовгав у ванну, питаясь на ходу стягнути з себе запачкану й слігонца обпалену фудболку. Включивши світло, він аж заплющив очі, - Міша ніколи не розумів, нафіга вкручувать у ванній комнаті пару лампочок по двісті ват, када вона ще й виложена білою плиткою да обладає зіркальним потолком. Примружившись, він підійшов до умивальника й одкрив кран. Звідти спершу харкнуло водяним плювком, а потім раздався такий звук, який би личив більше зневодненому організму серед пустелі, при дурній попитці покликати когось на помощ. З гарячою водою - та сама парадігма. Ругнувшись, Міша нашарив кульок, де валялись всякі тюбіки да упаковкі, й уже потянувся за білим махровим рушничком, як в кранах і у водостоці знову раздались якіто звуки. Це були принципіально інші звуки, - нічого общого із пересохшим горлом і пересушеною полостью рта. Там шось забулькало, но не водою. На стєнках умивальника з’явились каплі. Густий, кровавого цвєта й такого ж качіства потік устрімився зі стічної труби, хоть як це протівоєстєствінно й некрасіво.
- Ти довго там будеш копацця? - прокашляв з іншї комнати голос доктора.
Міша хотів було брякнути шось недбале, тіпа: “Да ща, іду”, но связки перестали йому повинувацця разом із мишцами ніг, - він попросту не міг одойти від ацкого умивальника, з якого хлинула натуральна кравіща, зі згустками непонятної плоті. Понятно було тільки, шо плоть ця явно ізмільчонна самим ізувєрським способом. Із водостока через секунду-дві вже лупив настоящій фонтан, - навколо бракувало тіки толпи вампіров, які б чокались фужерами, либились і гукали: “Гарсон, ішо шампанского!”. Цей кашмар виляпувався Міші на штани, запачкав йому рану на груді, й кілька обільних капіль досягли дажи обличчя. Мальчік машинально витер лицьо і глянув на ладонь. Це діствітільно була кров, курва мать. Рука його дрожала. Підвівши погляд, на Мішу чекав ше один крайнє жуткій сюрприз: замість його отраженія, на мальчіка зирив оскал крайнє неприятного чувака. Вродє це й не дзеркало було, а вікно маршрутки. Мальчіку показалось, шо він вже дето бачив цю кромєшну морду, - й када до нього дійшло, звідки навідався цей зловєщий глюк, він нарешті закричав, утратив связь з реальністю і сповз на підлогу разом із банним халатом, за которий ухватився в останню мить, будто сподіваючись, шо то його завєтна нить Аріадни.
Доктор Падлюччо тим часом остірвінєло гатив у двері ванни - вони оказались закриті зсередини. Бистро просчитавши всі два варіанти подальшого промідлєнія, доктор провів каротку рокіровку на кухню - це був не самий луччий, но єдиний прийнятний в даній позиції ход. Назад він вернувся з ломом, проти якого дажи сили ада виявились безсилі, як каратісти проти атомної бомби. Два-три недюжиних усілія - й замок отвалився, поламавшись пополам. Доктор уже не вперше в житті благословив китайських виробників фурнітури, які икономлять на залізі й подмішують туда якогото крихкого і непрочного гамна; для лома радянської епохи це нікудишній суперник.
Картіна, яку доктор Падлюччо побачив у ванні, показалась йому странною та нілєпою. Ще в більшій мірі, ніж вогненні шари, которими закидали квартіру якіто інфернальні хулігани (а в доктора, канєшено жи, були підстави думать, шо це не обичні дєцкі шалості).
Міша лежав на полу ванної, попрощавшись із сознанієм, но це було не саме страшне - він задихався. Його шию й нижню часть обличчя обплітали якісь немислимо противні водорості, шо спускалися із умивальника, прямо із дирки водостока. Сліди грязі на білих кахлях доповнював гнилуватий йодований запах - Падлюччо узнав його, і відчув, як сам оказався на порозі провала в небуття. Када його закрили в подвалах старого Бангкока, цей запах доктор запомнив на всю жизнь. Тоді він у пошуках свого чисто шахматного Грааля пішов слігонца не тією дорогою, і примудрився застрибнуть на тириторію тріади. Це був єдиний випадок в його житті, када він втратив віру, шо колись ізнов побачить сонце.
Одігнавши наваждєньє, він знову підхопив Мішу під руки й потянув до вихода з квартири - двері були распахнуті й, хвала пінсіонному фонду, на порозі стовбичило кілька сусідів; усі дряхлінькі, з палочками та авоськами, а тому дуже любознатільні. Як показує практіка, проти такого контінгєнта сили темряви тоже зачастую пасують.
Етажом ниже (чи више) хтось одчаяно лементував про пожар, умудряясь перекрикувати пожежні сірєни, - цей звук для доктора казався щаз прекрасніший, ніж соло на волинці у виконанні шотландського гвардійця.
- Куда ви його тащите? Нада скору визвать! Міліцию! - заботліва бабулька зацепила палкою Падлючча за праву ногу, від чого він, з Мішою на руках, мало не покотився сходами.
- Я сам доктор! - рявкнув він у відповідь і в щитані секунди, здолавши шість лєснічних прольотів і орди пучоглазих сусідів, оказався під під’їздом. Його вєрне транспортне срєдство - Таврія-“зубило” - оказалось, на превеликий подив, не ушкоджене. Закинувши Мішу на заднє сидіння (впрочім, варто було відкинути сідушку переднього кресла на мєсто, як мальчік скотився на пол; доктор рішив, шо так буде дажи лучче), й запригнув у салон. Када він тіки виїжжав на дорогу, пажарніки нарешті розмотали шланг.
“Пожалуй, я б тожи приняв душ”, - подумав доктор, но тут таки пристидив себе за глупость. Звук ще однієї сірєни, шо долинав із-за угла, заставив його мощніше вдавить підаль газа. Спілкування з міліцією могло б разрушить всі його надії навіть при самому благопріятному ісході.
Через мінут сорок він припаркувався недалеко від Ботанічіского сада. Міша оклигав і глупо кліпав глазами, вселяючи в доктора радость і оптимізм.
- Возьми там, над сидінням, фудболку. Машину оставим тут. А дальше прогуляємся чуток.
Міша нашов фудболку, застірану й полинялу, з якимто невідомим йому логотіпом, і нерішуче скомкав у руках.
- Доктор, вона ж воняє.
- Малиш, када ти будеш ходить по вулицях із красним ожогом на груді, це впадатиме в очі прохожим намного більше, ніж характєрний для цієї пори року потний аромат. Вдягай - і не видєлуйся. І помни про цейтнот.
Глава 3. Ізбранний
- Як ви кажите? Як називаєцця це завідєніє? - Хосе Рауль Капабланка откінувся на спинку кресла й щільніше укутався плєдом.
- Коммерчіскій клюб, душа моя! - восторжинно відповів Єфім Боголюбов, сільнєйший київський шахматіст, який не отлучався від молодого кубінского маестро ні на шаг. Учорашня поразка в партії, сиграній на квартирі мецената Енгельгардта, казалось, викликала в Євгєнія ще більше обажанія до нової лєгєнди, Моцарта шахмат, як називали його київські газєти, анонсуючи сьогоднішні два сіанса для луччих шахматістов города. Перший із них должин був початись через два часа, но Капабланка чуствував себе ніважно, й навіть малодушно міркував, як би це отмінить атракціон.