Выбрать главу

- К тому же, - правив далі миршавий ублюдок, - ти й сам, навєрно, знаїш, ШО ВСІ ХОДИ ЗАПИСАНІ ДАВНО!

Останні слова він проорав таким пронизливим фальцетом, шо в залі хтось зойкнув, і бокал розбився об підлогу. “Да йоб тваю мать!”, - прошепотів за спиною Капабланки іспуганий мастєр Боголюбов. Це був один із небагатьох оборотів руского язика, которий Капабланка міг опознать.

“Записані. Давно. Но тобі, засранець, їх знать не обізатільно!”, - подумки приободрив себе Капабланка і ухватився за єпископа, тоість за слона, шоб окончатільно розвіяти весь дим і грьози.

Всі наступні ходи галімий і вонючий каліч ісполняв без істєрік та прічитаній - над ним вже возвишався грозного віда оберполіцейський. Партію вони дограли в темпі бліца. Двадцять сьомим ходом Капабланка поставив мат одноглазому. Той - вопріки усім підозрам - не став скандалить і ламати мебіль. Він дажи состроїв на своїй харі шото тіпа улибкі.

Судді, обрадувані кінцем сианса, взялися оглашать ітогі да воздавати славу двом чувакам, які здобули перемогу над грандмастіром із Куби.

Тим часом одноглаза гніда собрала в жменю всі фігури, які ше оставалися на дошці. Ніхто не обращав вніманія на це чмо, тіки Капабланка випасав його краєм глаза. Плєшивий інвалід воспользувався цим сповна - й проворно заникав півкамплєкта в потайний карман.

- Я заберу собі на пам’ять про нашу встрєчу. А може, еті фігурки ще кадато стануть нам у пригоді, га? Чи шо там думає твій гінірал? - промимрив він на прощання й затірявся в натовпі раніше, ніж хтось із глядачів таки помітив пропажу двох ферзів, трьох ладєй, слонів, коня і уйми пєшок.

* * *

Спершу Міша побачив його вузьку спину. Длінний плащ сягав почті до п’ят. Про плащ Міша не міг нічого потім пригадати, но туфлі… Туфлі були класні.

Цей невисокий тіп, согнувшись, шарив по сторонам жовтим фонарьом - обичним таким кітайським фонаріком зі встроєним радіоприймачем, - таке на каждому шагу продають. Мішу надзвичайно здивувало, шо радіо було включене, і звідти раздавалась нєжна пісня. Вполнє прилічний тенор увіряв когось у своїй любві.

Взломщик повернувся, освітивши стінку й угол шафи. Тепер Міша міг чудово роздивитись його наружность. Це був плєшивий старікашка гнойного тіпа, абсолютно мерзенний. Із тих ото падонків, якими напхані всі башні на Манхеттені й на Липках. Він шото шамкав собі під ніс, і Міша окончатільно припух, када зрозумів, шо то він підспівує радіотрансляції: “Яаааааа люблю тільки тебееее, Бооооогом дану меніііііі. Моє серце палаааааає…”

Тут Міша поняв, шо єслі дідок щаз же не прекратить, то він або розрегочиться собі на погибель, або ж забере у наставніка ножаку - і сам без жодних докорів сумління переріже горлянку цесьому вампіру.

К обоюдному щастю, пісню оборвав бодрий голос ведучої, катора стала шось патякать про погоду і новозті.

Старік виключив світло і підійшов до вікна. Улічний ліхтар перетворив його на зловєщий силует.

- Ну шо там?

Це був басовити голос, який долинав із кухні.

- Пусто. Її тут нима, - прокряхтів огидний дід.

* * *

- Вам, душа моя, нада розвіятись! - заявив Боголюбов, і потянув Капабланку до екіпажа, який вже чверть часа поджидав під парадним Купєчіского собранія. - Я вас повезу до удівітільної людини, Миколи Лисенка, він кампазітор. Уже в годах, но лічность премаштабна!

- Як не в тіатр, так до кампазітора?! - єхідно парірував Рауль.

- Ба! А кстаті, дивне співпадіння… Я ж і діствітільно хотів зводить вас у тіатр, на спіктакль чудєсний. “За двума зайцями”…

- Да-да, я помню, шо про зайців. Ще й автор - якийто ваш мєсний шахматіст. Покойний.

- Старицький! Да! Я ж і кажу, шо збіг… Бо Лисенко, куда ми з вами їдем, - то його брад троюрідний. Він, правда, тожи в шахматах німного поніма, - Михайло Петрович научив. Вони росли разом, як рідні. А я ше малишом між ними бігав, мішав іграть. Ах, дєцтво златокудре! Сьогодні утром посильний мені доставив приглашеньє - Микола Віталійович, довідавшись про ваш візит, рішав зібрати общіство.

- Я, право, не в настроєнії… - Капабланка чуствував якесь странне замішатільство. З одної сторони, він був розбитий духом і жадав покоя, а з іншої його шось влєкло й одбирало найменші сили для спротиву.

- Да ладно вам, душа моя, не нада тіки лишньої скромності. Для нашого культурного бомонда ваш приїзд - подія неабияка, тому ізвольте не брикатись. Я увєряю, знакомство з Лисенком окажецця для вас полєзним. Кристальної чистоти і глубини людина!

Спустя мінут десять вони вже стояли в тьомній прихожій і топали ногами. Полумрак, царящий в карідорі, неабияк смутив Єфіма.

- Странно, дуже странно. Я думав, тут дим столбом і всьо кишить людьми. Чи я, бува, чого не перепутав?!

- Микола Віталійович вас ожидає, - тут жи розвіяла усі сомнєнья покоївка й отобрала у Боголюбова трость да шляпу. Впрочім, розвіяла не до конца.

- Нічо не понімаю… - Бурчав Боголюбов.

Капабланка мовчав, як і належить кабальєро, которий тожи ніфіга не понімає. Він приосанився і тщєпітільно оглянув свій костюм, покроєний на агліцкій манєр. Протягом багатьох год його прихильність до англосаксів тіки усилювалась.

У прихожій такжи було темно, штори опущені. Ніяких признаків гулянки не наблюдалось - і Боголюбов остаточно скис. Служанка провела їх до дверей бібліотеки, приоткрила двері й поклонилась.

Лисенко сидів у кожаному фотелі біля каміна, з карандашом у руці й стосом розлініяних листків. Шото мугикав собі під носа й питався у пориві вдохновєнія накручувати правий вус на гріфіль. Пред ним располагалось тіки одне кресло. На нізінькому журнальному століку тожи було накрито на двох.

- Мій дорогий Єфім, ти вибач старіка, - Лисенко попитався встать, но Боголюбов тут таки підбіг до нього, обільно жестікуліруя, шоб дід оставався на місці. - Я змахлював мальохо.

- Да я вже поняв, шо тут не наливають, - з удаваною мрачністю в голосі пророкотав Боголюбов. На самому ділі він дивився на діда з обожанієм і був готовий принять любу його виходку, кромі, пожалуй, щолбанів, - крєпкі селянські руки кампазітора він помнив з дєцтва.

- Тоді я попрошу тебе про одолженьє: сходи в кондітірську на розі Прорізної, й забери там тортік, - я утром заказав. А я займу Хосе Рауля старосвіцькою бесідою про наші нрави.

Боголюбов спершу питався ворчать, шо можна ж і покоївку на мороз вигнати, но Лисенко катігорічно одрубав:

- Залиш нас, Фіма. І не гніви старого понапрасну.

Када Боголюбов вийшов, тиатрально розкланявшись, Микола Віталійович всьо жи встав, ухватившись руками за поперек. Обличчя його здєлалось непроніцаємим і жосткім, як Хрещатицька набережна.

- Простіть, шо не прийшов на ваш сианс - здоровля вже не позволя по голольоду шастать. Пришлось німного прибрехать Єфіму, хоть як це стидно. Но мені конче нада було побачить вас. Така була остання воля мого дорогого брада.

Капабланка поклонився й сів у кресло. Чуства, которі ніколи не підводили його ані в шахматах, ані в житті, нарешті склались воєдино. Смисл цього пазла полягав у тому, шо імінно ради цієї встрєчі він прибув у город, про існування которого ше пару місяців тому дажи не догадувався.

- Я не знаю, - продовжив Лисенко, - шо стоїть за всім етім. За тими странними і незбагненними для мене тєнями, которі поєднали, наплювавши на врем’я і пространство, настільки різних і далеких один від одного людей. Скажіть мені, любєзний Капабланка, чи знали ви хоть шото про мого брада?

- Мені сьогодні наш общий друг Єфім німного розказав, у двох словах.

- Я так і думав, - нахмурився Лисенко. - Видно, Господь рішив оставити мене за бортом цього корабля. Да тільки шо це за посудіна й куди пливе?

В останіх словах кампазітора сквозило відчаєм і шумним диханням.

Капабланка тожи слігка напрягся. Він просто знав, шо должин бути тут.

- Михайло був німного странним хлопцем. - Вів далі Лисенко. - Він починав як діко талантлівий драматург, автор лібретто, - нам удалося кілька опер здєлать разом. Но потім дуже сильно увльокся шахматами. Я спершу думав, шо ця забава не удержить слішком довго його вертлявий мозг. Але ошибся. Останні годи перед смертю він зовсім занехаяв літєратурний труд, оддавшись шахматам. Собрав усіх прихильників цієї гри у київське шахматне общіство на Лютиранській, де вони ригулярно засідали по п’ятницях. Писав статті та составляв задачі для “Шахматного обозрєнія”. Дажи участвував у сильних турнірах мастіров. І хоть великих практичних успіхів він не достіг, проте врождьонна впертість не позволила йому остановицця вчасно.