— Ну, якщо ви так вважаєте... я візьму винагороду... невеличку — просто задля вашого душевного спокою. Зараз, зараз... та тут самі сотні! Господи! Ні, сотня — це забагато... От п'ятдесят було б якраз...
— Віддавайте швартови! — гукає капітан.
— Тільки що в мене здачі нема, а в цілому, то краще б ви...
— Віддавайте швартови!
— Це пусте! — кричить з причалу джентльмен, що вже з хвилину порпається у власному портмоне. — Пусте! Я вас виручу... Ось вам півсотенна Північноамериканського банку, — кидайте його сюди!
Надто совісний пасажир з явною неохотою бере півсотенну, кидає, як було сказано, джентльменові портмоне, а пароплав, пирхаючи та пахкаючи димом, рушає в дорогу. Десь через півгодини після його відплиття з'ясовується, що «велика сума» — фальшована, а весь той епізод — зухвале ошуканство.
Ось зразок нахабного шахрайства. На острові, куди веде одна дорога — через громадський міст, — влаштовують якийсь зліт, з'їзд чи щось подібне. Шахрай розташовується на мості і ґречно повідомляє всіх перехожих про новий окружний закон, згідно з яким знімається мито: один цент з пішоходів, два — за коня чи осла тощо. Дехто невдоволено бурчить, але платять усі, і шахрай іде додому з п'ятьма чи шістьма десятками чесно зароблених доларів у кишені. Стягати мито з такого збіговиська людей — справа страшенно марудна.
А ось зразок чисто зробленої шахрайської роботи. В одного з товаришів шахрая зберігається одна з його боргових розписок, — він роздає їх на звичайних заповнених і підписаних як слід бланках червоного друку. Купивши зо два десятки таких бланків, шахрай щодня намочує один у юшці, дрочить ним свого пса і віддає йому нарешті як bonne bouche.* Коли надходить термін виплати, шахрай разом із собакою йде до того товариша. Заходить мова про розписку, товариш видобуває її з письмового столу і простягає шахраєві, — аж тут підскакує пес і блискавично жере її. Шахрай не просто здивований, — він вражений, він до краю обурений дикою поведінкою свого собаки і висловлює цілковиту готовність виконати своє письмове зобов'язання, як тільки це зобов'язання з'явиться на світ божий.
А ось зразок ретельно розрахованого шахрайства. Шахраїв підмайстер пристає на вулиці до дами. Сам шахрай кидається їй на допомогу і, віддубасивши товариша як слід, береться провести її додому. Біля дверей він кланяється, приклавши руку до серця, і якнайгречніше прощається з нею. Дама просить його зайти, — вона познайомить свого рятівника зі старшим братом і татусем. Зітхнувши, він відмовляється. «То чи не можна мені, — муркоче дама, — якось інакше засвідчити вам мою вдячність»?
— Чому ж, можна, мадам. Чи не були б ви такі ласкаві позичити мені пару шилінгів?
Першої миті дама ледь не вмліває від зворушення. А наступної все ж розв'язує гаманець і дістає монети. Чому я стверджую, ніби це зразок ретельно розрахованого шахрайства? Бо чимала частина позиченої суми належить джентльменові, якому довелося спочатку приставати до дами, а потім — стояти і терпіти, як його дубасять за те приставання.
Не такий складний, але не менш науково обґрунтований зразок шахрайства: шахрай підходить до шинквасу й просить зо дві скрутки тютюну. Діставши, що просив, і повертівши в руках, він каже:
— Не подобається мені цей тютюн. Заберіть і дайте натомість склянку бренді з водою.
Наливають йому бренді з водою. Перехиливши склянку, шахрай простує до дверей, але його переймає голос шинкаря:
— Заждіть, сер, — ви не розплатилися за бренді!
— Я?! Не розплатився за бренді?! А тютюн я за що вам дав? Чого ж іще треба?
— Перепрошую, сер, але, наскільки я пам'ятаю, ви й за тютюн не платили.
— Ти куди гнеш, негіднику? Я що — забрав твій тютюн? А он там що лежить — не тютюн? Чи ти хочеш, щоб я платив за те, чого не брав?
— Але, сер... — розгублено мимрить хазяїн... — Але, сер...
— Не треба «але», сер, — уриває його шахрай, обурений до глибини душі, і виходить, хряснувши дверима. — Не треба «але», сер, і нема чого дурити людей!
Або ось таке, вельми примітне ошуканство, простота якого не вичерпує всіх його переваг. Хтось і справді загубив гаман чи портмоне і в одній із денних міських газет подає оголошення з докладним описом згуби.
Наш шахрай тут же дублює всі дані оголошення, — міняє лише заголовок, загальний стиль і адресу. Оригінал, наприклад, надто розлогий, багатослівний, має заголовок «Загубилося портмоне!» і містить вимогу принести загублену річ, якщо вона знайдеться, в будинок № 1 на Том-стріт. Дубль написано стисло, подано під куцим заголовком «Згуба», і повідомляється, що власника можна знайти за адресою: Дік-стріт, № 2 чи Гаррі-стріт, № 3. Ба більше — він поміщається того ж дня в п'яти або й шести газетах, тобто з'являється на світ усього кількома годинами пізніше. Коли нове оголошення й прочитає власник загубленого гаманця, то навряд чи здогадається, що йдеться про його нещастя. Але, звичайно, п'ять, а то й шість шансів проти одного, що згубу принесуть на адресу, вказану шахраєм, а не справжнім власником. Шахрай сплачує винагороду, кладе здобич до кишені і щезає.