«Я завжди намагалась! Я справді намагалась!» Про що це вона говорила, хай їй трясця? Її голос лунає в моїй голові.
Ні, я тут, і я лишаюсь. Я готова до боротьби. Мені немає чого втрачати, зате є за що боротися, ще й як! Нехай Амброджо мене боїться. Ну, знаєте що, містере! Тепер у мене є план. Я планую жити життям своєї сестри й насолоджуватися кожною його клятою миттю. Поки він думає, що я Бет – все прекрасно. Все в шоколаді. Нема чого боятись. Але щойно він щось запідозрить – прощавай казковий принце. Arrivederci[64], Амброджо. Якщо я вбила раз, то зможу й двічі. Нехай це він тремтить. А я боятися не збираюсь. (Вау, я навіть гірша, ніж гадала. Я Лісбет Саландер[65]. Я Жанна д’Арк.)
Моя сумочка стоїть на стільці біля туалетного столика. Сумочка Бет. Моя сумочка. Амброджо приніс її сюди минулої ночі. Тепер я пригадую, що вона висіла на візочку. Я беру її та зазираю всередину: мій гаманець «Прімарк», моя вишнева помада та щось іще… ковзає по дну сумочки… Діамантове кольє Бет! Що воно тут робить? Нащо вона взяла його на прогулянку? Я могла б вічно стояти там, намагаючись це збагнути, але мені треба попісяти.
Я стаю біля вмивальника та роздивляюся себе в люстерку.
– Привіт, Елізабет, – кажу я.
Я вмикаю душ і ступаю під воду. Я й досі почуваюся брудною відучора.
Я шкрябаю тіло губкою з люфи, виливаю на себе цілу пляшечку «Молтон браун». Коли я вже тут, то варто було б поголити ноги й лінію бікіні. Бет була гладенька від самих брів. Я беру з маленької полички станок Бет і наношу піну для гоління. Я виходжу з душу в хмаринку гарячої пари й загортаюся в рушник.
Відчуваю огидний присмак у роті. На полиці заряджаються дві електронні щітки. Вибираю одну навмання. Ніколи в житті мені так сильно не хотілося почистити зуби. Аж підстрибую від пронизливого дзижчання – воно як бензопила в садку, як дриль, що просвердлює мозок. Я дивлюся в дзеркало й начищаю зуби. Я Елізабет. Я Бет, повторюю я собі знов і знов.
Потім я завмираю. Чорт, якщо я Бет, то я правша. Змінюю руку. Пробую знов. Чистити зуби не тією рукою майже неможливо. Почуваюся незграбною, як маля, та не зупиняюсь. Потрібна практика. Треба зробити все правильно. Раптом у дзеркалі з’являється ще одне відображення, від чого я знову підстрибую. Це Амброджо.
– Доброго ранку, люба! – каже він, стоячи в мене за спиною.
Голос Амброджо низький і хрипкий. З повним ротом пасти припиняю дзижчати.
– Як почуваєшся? – питає він.
Я випльовую зубну пасту в рукомийник і відкриваю кран. Роздивляюся його обличчя: мішки під очима, щетина на підборідді. Здається, він взагалі не спав.
– Емілія з Ернесто. Вони поснідали й бавляться в дитячій. Вона хотіла зводити його в парк, якщо ти не проти.
А як же тіло? Як же моя клята сестра?
– Це добре, – кажу я. Я хочу побачити Ерні… поцілувати його, потримати на руках. Малюк Ерні. Тепер він мій!
– Слухай, Бет, – каже він. – Ем… ну…
Я нахиляюся до крана й полощу рота теплуватою водою, спльовую в раковину.
– Є проблема.
– Проблема?
– Так.
Знаходжу рушника й витираю рота.
– Твоя мати, – каже він.
– Моя мати в Австралії.
– Я знаю, amore, але вона наше слабке місце. Так чи інакше, настане момент, коли вона запитає, що сталося з твоєю сестрою.
Він замовкає, і його відображення в дзеркалі насуплюється.
– Останнім пунктом, де бачили Алві, за всіма даними виявиться аеропорт Катанія, куди вона прибула, щоб погостювати в тебе.
Чорт. Він має рацію. Із мамою будуть проблеми.
– То що нам робити? Де тіло? – кажу я. Витираю обличчя рушником.
– Тіло в моїх хлопців, тут у Таорміні.
– І?
– Думаю, нам краще поводитися так, ніби нічого не сталось. Так, як до її приїзду, – каже він.
– А моя мати?
– Тобі доведеться зателефонувати їй і сказати, що Алві загинула. Запросити її на похорон.
Що за маячня?
– На похорон? Який похорон? Я думала, ми не можемо його влаштувати.
– Скажи, що похорон сьогодні. Вона на іншому кінці світу, вона не прилетить. Та якщо вона прилетить, то нічого. Про всяк випадок Ніно тримає тіло в себе. Це Сицилія. Тут можна влаштувати неофіційний похорон. Це справжній геморой, але нам це під силу. Це часто буває.
Я спускаю воду в рукомийник і змиваю пасту. Вона крутиться й крутиться в чаші, вниз і вниз по спіралі, до зливу з булькотінням і відригуванням, аж поки не зникає. Певно, він має рацію. Моя мама прилетіла б, якби загинула Бет, але для того, щоб подивитись, як незнайомці засипають землею того, кого ти не любив, це збіса довга дорога. Впиваюся нігтями в пластикову накладку на руків’ї щітки.
65
Героїня серії книжок шведського письменника Стіга Ларссона «Міленіум», дівчина-хакер, що її влада несправедливо визнала недієздатною.