Ніно – мій супергерой.
– Тобі це подобається?
– Умгу.
– Так, мені теж. Я на своєму місці.
І я не можу втриматися, я хочу знати. Через свою цікавість я швидко постарію.
– А чим саме ти заробляєш?
Ніно сміється:
– Ти не знаєш?
– Лише приблизно, – хитаю головою.
Він знову сміється – його плечі підіймаються й опускаються, матрац ходить ходором – звучить так, наче брудна вода тече ринвою.
– Я вбиваю людей, – каже він, – за гроші.
І я не впевнена, що він жартує, але він знову сміється, і сміється, і сміється, ніби сміється востаннє, перш ніж хтось засадить йому кулю між очей, і я знаю, що це правда. Чорт, а він сексуальний: італійський акцент, намащене гелем волосся, блискуче, як олія. О Господи, я так його хочу. Нікого в житті я так не хотіла. Ніно сексуальніший за Крістіана Ґрея.
– Неймовірно, – кажу я.
Він витирає сльозу в кутику чорного, як смерть, ока.
– Я думав, ти хороша дівчинка, – каже Ніно, нахиляючись до мене. – Що ти ненавидиш насильство. Ненавидиш убивства. – Він веде бровою. – Амброджо казав, що ти пацифістка.
Мені хочеться схопити його.
– Ну, думаю, ви обоє помилялися. В мені ще повно сюрпризів.
Здається, нас обох тягне одне до одного сила тяжіння, ніби він – Сонце, а я – Марс. Чи навпаки? Я відкидаю простирадла, щоб Ніно міг залізти до мене. Він застрибує на мене, не знімаючи куртки й черевиків зо сталевими носаками. Металеві заклепки впиваються в моє тіло. Язик Ніно вривається в мій рот, і я відчуваю смак крові: це його губа кровоточить? Чи це кров Сальваторе?
Ніно задирає мою сорочку, знімає її через голову. Він тягне вниз трусики, спускає їх по моїх стегнах. Я зовсім гола. Він зупиняється й роздивляється мене, облизуючи губи, наче собака, готовий накинутися на кістку. Я бачу, як його зіниці розширюються, та вдихаю його запах – піт, змішаний із кров’ю. Моє тіло жадає його.
Він нахиляється до мене: подих вологий, гарячий, губи за сантиметр від моїх.
– Бетто, Madonna, я й не знав, що ти така погана.
Він знімає куртку, скидає черевики на підлогу. Дістає з-за пояса пістолет і гучно кидає на тумбочку біля ліжка.
– Ні, – прошу я, – залиш його.
– Що? – питає Ніно.
– Пістолет. Він мені подобається. Дай його мені.
Я тягнуся до тумбочки, зазираючи йому в очі. Беру пістолет: він заряджений, важкий. Зіниці Ніно темні й великі. Я лежу на ліжку з дулом між ніг. Цікаво, чи є на пістолеті запобіжник. Цікаво, чи ввімкнено його. Воджу пістолетом по клітору. Що буде, якщо він вистрелить?..
– О, так, – каже Ніно.
Я бавлюся пістолетом, а Ніно спостерігає. Він холодний і твердий. Я стогну. Дуло з’являється та зникає, туди-сюди, туди-сюди. Воно крутиться й ковзає, його краї грубі, холодні, тверді, металеві. Спиною пробігають мурашки.
– О, так.
Ніно забирає пістолета й кладе його назад на тумбочку, сідає на ліжку на коліна переді мною. Я знаю, чого він хоче. Розстібаю ширіньку та стягаю його джинси. Охрініти не встати! Він величезний. Найбільший, що я бачила. Більший навіть, ніж у Сальваторе. Він як у Марка Волберґа. Як містер Дік. Він пахне плоттю, тілом. Я відкриваю рота. Ніно тремтить. Його очі світяться, горять.
– Іди-но сюди, puttana[114], – каже він, хапаючи мене за плечі, стягаючи по ліжку й перевертаючи. Моя вагіна напружилася до болю. Його пальці впиваються в мою талію, місять мене, стискають. Я така мокра, що з мене тече.
– Ти впевнений, що він мертвий? – кажу я в узголів’я ліжка.
– Його мізки на підлозі кухні. Доменіко там прибирає.
Зараз мені хочеться самій убити його, та вже пізно. Він в’їжджає в мене одним рухом, так глибоко й сильно, що я кричу. Він хапає мене за волосся і втискає обличчям у подушку. Я не можу дихати. Не можу рухатися. Він б’ється і б’ється в мою точку G. Люто. Грубо. Повертаю голову набік і стогну.
– Не зупиняйся! Не зупиняйся!
Його руки ковзають по моїй спині, по моїй шиї, по моїх плечах. Він встромляє палець мені до рота, я боляче кусаю його. Я задихаюся, прискорено дихаю, благаю його, молю:
– Не зупиняйся! О чорт, тільки не зупиняйся.
Він ляскає мене по заду: пече, як укус змії.
– Ей! – кажу я, ухиляючись. Я вдаю, що злюся, та насправді мені сподобалось.
Він перевертає мене й лягає на спину. Я сідлаю його й опускаюсь. Я ковзаю по його члену, повільно, повільно. Тепер я осідлала його, а він притягує мене ближче. Він такий неймовірний у мені, налитий, широкий. Відчуття наростає, наростає, наростає, і я кінчаю, кінчаю, і чорт!
Він знову мене перевертає, мені паморочиться в голові, я злітаю. Його пальці тягнуться до моєї дупи, він встромляє один всередину. Пече. Це нормально? Я раніше цього не робила. Рука зісковзує, я б’юся головою об узголів’я. Ніно стягає мене вниз. Він дихає в моє волосся, я відчуваю вологу й тепло його дихання на потилиці. Тепер його пальці гладять мій клітор, і він трахає мене в дупу. До біса нормально, це, трясця йому, дивовижно! Кажуть, дупа – це нова вагіна. Він кінчає, і мої нутрощі стискаються. Щось рідке виплюскується з моєї вагіни, несамовито, дивно. І я знову кінчаю, як ніколи доти.