Він убив заради мене! Ніно вбив Сальваторе! Я не можу дихати. Нічого не бачу. О Боже. Ніно – мій єдиний. Думаю, ми з Ніно – споріднені душі.
День шостий. Жадоба
Любов до грошей – основа фінансового процвітання, то чого ж я тоді банкрут?
Розділ тридцять третій
Це Бет винна, що мене вигнали з Гайдівського руху[115] в 2001 році. Протягом усього року ми з Бет організовували численні благочинні продажі випічки, забіги, марафони з плавання й сну, гала-концерти, дискотеки, спонсорські велосипедні змагання. На Великодній марафон із читання я подужала дванадцять книжок Енід Блайтон поспіль (оговтатися після такого неможливо). Я вдягалася гот-доґом на костюмований пікнік. Я сплела три кілограми шаликів. Ми були найвеликодушнішими у своєму загоні. Ми чинили добро й шанували закон, як заповідав великий барон Бейден-Павел[116]. Ми зустрілися з президенткою Гайдівського руху, Її Королівською Високістю графинею Вессекською Софі, зібрали нагороди за пожежну безпеку, невідкладну допомогу, виживання й досягли запаморочливих висот очільниць загонів.
Сказати, що я була розбита, – це не сказати нічого. Радше розіп’ята.
Я була взірцем, рольовою моделлю. «Райдуги» і «Брауні» та інші дівчата з руху хотіли бути як я. Я й досі чую відлуння оплесків у стінах старої церкви й тремтіння в голосі «Бобра», коли вона оголошувала рекордну суму грошей, яку я зібрала добрими справами за рік. Очі «Бурої сови» наповнилися слізьми, коли я забирала свою винагороду «За громадську активність». «Білка» плакала від радості.
На своєму піку наша манія збирання коштів вимагала від нас організації однієї події на тиждень – досить насичений графік. Я врешті-решт не витримала тиску просто перед своїм тринадцятим днем народження. Ми переробляли виставу для «Врятуйте дітей», влаштовували день тиші для Товариства із запобігання жорстокому поводженню з дітьми та урочисту вечерю для ЮНІСЕФ. Стрес був надзвичайний. Я не спала протягом місяця.
Проте воно того вартувало: в 2005-му я заробила 5 487,56 фунта – непогано для дитини, яка ходить в школу на повний день. Мені вже не було куди ховати гроші – то були здебільшого монети по фунту, мідяки, шестипенсовики, п’ятірки, кілька десяток, кілька двадцяток, чеки, пара бланків поштових переказів. Одного ранку я не могла знайти штанів, бо всі мої шухляди було напхано купюрами.
Я вирішила, що мені слід відкрити рахунок у банку. Я пішла до найближчого відділення «Ллойдз» і пояснила, з якою проблемою зіткнулась. Зайве й казати, як здивувався клерк тому, скільки годин я пропрацювала нянею і який у мене природній хист до заощадження. Він намагався вмовити мене відкрити депозит, але в мене були інші плани. Мені був потрібен інтернет-рахунок.
Нещодавно я подивилася «Людину дощу» з Дастіном Гоффманом і Томом Крузом. Я купила собі самовчитель із підрахунку карт: це не здавалося аж таким складним, коли це робив Реймонд, і я подумала, що якщо з цим упорався аутист, то впораюся й я. За двадцять чотири години я програла в казино п’ять тисяч. Додайте сюди дзвінок розлюченого юриста з «Врятуйте дітей» та моє ганебне виключення з Гайдівського руху, і зрозумієте, що жовтень видався кепський.
Але я була би поганою членкинею руху, якби не була готова до будь-чого. Врешті-решт, девіз руху – «Будь готова». Я припасла пляшку від пепсі, повну бензину з маминого «вольво», й коробку сірників. У вівторок вночі, коли всі спали, я навшпиньки спустилася в піжамі, накинула кошлате пальто й вислизнула з будинку. Від нас до церкви було всього кілька хвилин пішки. Я повернулася в ліжко ще до того, як приїхали пожежники з мигавками. Гудіння сирен. Ревіння вогню. Слабкий запах диму, що пробирався крізь шпарини одинарних вікон. Гострий. Кислий. Виїдає очі. Дере горло. Бет проспала всю цю грьобану пригоду. Я б іще спалила «Врятуйте дітей», але їхній офіс був у Лондоні, а це – задалеко.
Ніхто так і не здогадався, що то була я. Окрім Бет, але вона нічого не сказала. Я не знаю, чому вона зберегла таємницю. Вона навіть мамі не сказала.
Субота, 29 вересня, 9-та ранку. Таорміна, Сицилія