Усе це Хорса виклав, не зводячи погляду з брата Денніса, який розставляв свічки на вівтарі, готуючись до обряду вінчання. Переписувач уже заспокоївся й діяв зі звичною вправністю. Цей молодий чернець високо цінував своє становище при моїй особі, і я був упевнений, що він не надасть значення деяким незвичайним деталям таїнства шлюбу, який зараз відбудеться.
Нарешті Хорса підтяг Гіту до вівтаря. Цікавий вигляд мала ця пара: Хорса в грубому одязі зі шкіри й хутра, весь вкритий брудом і тванню, та Гіта Вейк зі скрученими руками, заткнутим ротом, з білявим розпатланим волоссям і в незвичайному сріблястому вбранні. У глибині собору стояла леді Бертрада — втілення лютого торжества.
Цієї миті наречена зуміла визволити руку й витягла покляпець.
— Ви не маєте права! Це проти законів Божих і людських! Злочинці!
І відразу графиня кинулася до неї та навідліг ударила по щоці.
— А з моїм чоловіком, дівко, за якими законами ти жила?
Її відтиснув Хорса, звелів не втручатися. Зараз не час зводити рахунки. Але Гіта скористалася затримкою, вивернулась і метнулася геть, закликаючи на допомогу.
Хвалити Бога, врата собору були замкнені, тож їй не вдалося швидко відсунути важкий засув. Вона відчула, що переслідувачі вже поруч, кинулася вбік і заметалась серед колон храму.
Становище дедалі більше напружувалося. Крики Гіти могли переполохати всю околицю. Однак зрештою її наздогнали та схопили люди Хорси.
І знову тан тяг до вівтаря свою наречену, що рвалась та опиралася.
— Починай, попе! Присягаюся кров’ю Хенгіста, баритися більше не можна!
Я поквапливо розгорнув книгу, збиваючись і перескакуючи, почав вимовляти потрібні слова. Головне — здійснити обряд. А опір нареченої не має жодного значення. Хіба мало дівиць у наших краях не з власної волі стали перед вівтарем!
— Відповідай, Хорсо син Освіна й Гунхільд із Фелінга, чи береш ти цю жінку за дружину? Чи обіцяєш зберігати їй вірність, піклуватися про неї та…
— Так, будь ти проклятий, попе, так!
Але тут Гіта промовила:
— Шлюб не може бути укладено з тієї причини, що я зараз нечиста![23]
Ми сторопіли. Брат Денніс, який розмахував кадилом, кашлянув.
Я ж був просто в шаленстві. Наречена не може стати перед вівтарем у такі дні — свята правда. Але яка безсоромність — заявляти про це привселюдно! Ця жінка й справді не має жодного уявлення про сором’язливість і гідність!
— Вінчай, Ансельме! — зажадав Хорса.
— Вінчайте, святий отче! — вторила йому леді Бертрада. — Ця дівка бреше.
Я розгубився. Незабаром північ, і вже за кілька хвилин пріор приведе ченців на молитву. Небажано, щоб вони застали всіх нас тут.
— Брате Деннісе, — я повернувся до переписувача, — зараз ти випровадиш присутніх через північний вхід. Леді Гіту нехай відведуть у скрипторій — там зараз нікого нема. Ти залишиш там наречену з жінками графині, щоб ті обстежили її та переконалися, чи правда те, про що вона заявила.
Гіта корилася моєму рішенню охоче, і я зрозумів, що вона не збрехала. Схоже, й Бертрада це усвідомила, тому що кинулася до мене зі словами:
— Ви повинні обвінчати їх будь-що-будь! Скарбниця абатства отримає двісті п’ятдесят фунтів срібла, якщо все пройде вдало!
— Я не сказав «ні». Але зараз нам краще вийти звідси.
Всю опівнічну службу нам довелося чаїтись у моїй монастирській опочивальні. Незабаром повернулася Маго, глянула на графиню й ствердно кивнула. Леді Бертрада лише повела плечем, і на її обличчі з’явилася бридлива гримаса.
— Так чи інакше, але ти зробиш це, Ансельме!
Але я барився, і тільки брат Денніс розумів причину мого зволікання. Цей шлюб міг бути легко визнаний недійсним. По-перше, наречена не сповідалася перед вінчанням, по-друге — сам її стан, і, нарешті, по-третє — зараз час Великого Посту, коли в жодному християнському храмі Європи не відбувається таїнство шлюбу.
Залишається єдине виправдання — вінчання з порушенням усіх правил було необхідне заради повернення до гідного життя нерозкаяної блудниці.