— Краще б вам мовчати, святий отче, — була відповідь. — Мені не вперше відправляти попів чортам на забаву.
Тьмяне вістря зблиснуло, арбалетна стріла повернулася в мій бік, і мені нестерпно схотілося справити нужду.
Цього ще тільки й бракувало! Я закликав усю свою мужність.
— Чим ти вихваляєшся, негіднику!? Втім, від Гая де Шампера, злочинця й ворога корони, нічого іншого не доводиться очікувати.
Лицар і оком не змигнув. Але кутиком ока я встиг помітити, як схвильовано поворухнулася графиня. Хрестоносець миттю вловив цей рух, і арбалет повернувся в її бік. Хрестоносець докірливо похитав головою.
— Опануйте себе, мадам. Я зробив вам одну послугу заради вашої сестри, але не сподівайтеся, що й надалі буду настільки великодушним.
Тепер його погляд кинувся до Гіти. Вона ще й досі лежала непритомна й не виказувала ознак життя. Я бачив, що лицареві хотілося б надати їй допомогу, але водночас він побоювався втратити контроль над людьми Хорси й самим Хорсою.
Усе це було нам на руку — швидко розвиднялося. Ось-ось мав з’явитися церковний сторож, а слідом і перші парафіяни. Кожен із них негайно гукне варту, й цього мерзотника схоплять.
Зненацька Хорса спробував наблизитися до Гіти, але твердий голос лицаря втримав його на місці.
— Не лізь не в свою справу, нормандський пес! — огризнувся осоромлений Хорса. — Ти спізнився, й ця жінка — моя дружина. Ми повінчані!
— Ні!
На мій подив, це вигукнув брат Денніс. Він стояв біля вівтаря, ще й досі бездумно погойдуючи кадилом, і коли спіймав мій погляд, по його обличчі потекли сльози. Однак він повторив:
— Ні, обряд не було завершено! Я можу заприсягтися в цьому.
— Браво, брате! — вигукнув лицар. — Навіть один чесний чернець робить честь цьому опоганеному насильством храму. Втім, якщо наречена непритомна, а наречений тримає в руках обидві обручки, не потрібні ордалії,[25] щоб довести — справа нечиста.
Я люто глянув на ченця.
— Ти чорна вівця в моїй пастві, брате Деннісе. Відтепер ти вигнаний із обителі.
Писар смиренно кивнув і знову залився слізьми.
Тоді я вдався до умовлянь — мовляв, не варто було б серові Гаю встрявати в цю історію, й коли він надумає дати нам усім спокій, я навіть не повідомлятиму про його появу в наших краях, і він зможе їхати, куди забажає.
Однак посмішка, з якою слухав мої слова лицар, дуже мені не сподобалася. Немовби перед ним стояв та бурмотів нісенітниці сільський божевільний. І проте я й далі зволікав:
— Не ускладнюйте, сере, своє і без того непросте становище. Адже всім нам відомо, хто ви такий. Ви лиходій і злочинець, який зробив безліч злодіянь проти королівської влади, церкви та встановленого порядку.
— Ви вважаєте, що у всьому переліченому винен я один? О, ви лестите мені, святий отче.
Який нахаба! Але в його руках арбалет, і поки наше становище докорінно не зміниться, я мушу відволікати його увагу.
Раптово мене простромила жахлива думка. Час грав на руку не тільки нам — недарма хрестоносець нікуди не поспішав і нічого не вживав крім того, що вже зробив. Напевне, він примчав сюди після того, як сповістив людям графа Норфолка, куди їде. І коли з площі перед собором до нас долинули голоси, стукіт копит і брязкання зброї, залишалося тільки молити небо, щоб це виявилася варта з Бері.
Однак цього разу святий Едмунд залишився глухим до моїх благань. Першим, кого я побачив під аркою соборних врат, виявився Едгар Армстронг. За ним ішли Пенда й ще дюжина озброєних людей.
Граф ступив під склепіння собору й завмер, оглядаючись. І тоді я, намагаючись приховати переляк, обурено вигукнув — яке право він має вдиратися зі збройними людьми під склепіння Божого храму, й одночасно помітив, як леді Бертрада позадкувала, сховалась за колоною.
Едгар не помітив дружини. Його погляд поквапливо шукав іншу жінку — й нарешті він побачив її, нерухому, на сходах до вівтаря. Із грудей графа вирвався крик, і він кинувся до Гіти. Опустився на коліна, почав кликати її та намагатися привести до тями, але Гіта не рухалася, нагадуючи покинуту дітьми ганчір’яну ляльку.
Тоді граф Норфолк розлючено оглянув усіх, хто юрмився обіч вівтаря.
— Чого вам знову треба від неї, негідники! Хіба не досить того, що їй уже довелося перетерпіти?
До нього ступнув хрестоносець, який вже опустив свою страшну зброю. Він намацав пульс на зап’ясті Гіти й щось неголосно промовив.
Його слова подіяли на Едгара — він передав жінку своїм людям і підвівся з колін. Погляд його обмацував нас одного за одним.
25
Ордалії — поєдинки або випробування, мета яких — встановлення істини. Так званий «Божий суд».