Лише я не належала до сонму цих плідних леді. І це ніби перетворювало мене на жінку саме з тією вадою, що могла стати приводом для розлучення.
Я звернулася до вчених мужів і духовних осіб, і ті трохи заспокоїли мене, послались на тексти з Біблії: «Що Бог поєднав, того не роз’єднати людині», а також: «Хто розходиться з дружиною й жениться на іншій, перелюб чинить; і всякий, хто жениться на розведеній із чоловіком — перелюбник». Так-то воно так, але ж Папа часом усе-таки давав дозволи на розлучення! Але мені відповідали, знову ж посилаючись на Біблію, — Господь розірвав шлюб між Агар’ю та Авраамом і дав Мойсееві припис про розлучення. Цілковита непослідовність! Тоді я сама вдалася до теологічних вишукувань — збоку це нагадувало напад раптового благочестя. Такою смиренною і зануреною в себе мене при дворі ще не бачили. Однак чутки про моє розлучення вже почали передаватися із вуст до вуст — я це знала достеменно. Можливо, тому й виявилася в самоті — старі знайомі та й шанувальники немовби уникали мене. Навіть вірний Гуго тримався віддаля, бо розраховував змінити батька на посаді стюарда двору й сварки йому були зараз зовсім ні до чого. Я ж, у свою чергу, уникала його, пам’ятаючи, як розцінив нашу дружбу мій батько.
Тільки мій брат Роберт Глочестер залишався зі мною приязним, частенько навідував мене й ділився новинами. Ми не раз торкалися делікатних тем, зокрема, що саме він, Роберт, улюблений син короля, міг стати куди більш гідним спадкоємцем трону, ніж непокірлива Матильда чи до всього байдужий Теобальд. Я підтримувала брата й радила триматися ближче до батька. Адже при дворі говорили, що Генріх, стомлений жінками, може повернути силу старому закону, за яким ще з часів Роллона Нормандського[27] трон залишали побічним синам. При цих словах очі в Роберта спалахували. Ах, до чого ж було б гарно, якби він і справді став спадкоємцем престолу!
Я настільки захопилася політикою, що проґавила момент, коли в Нормандію прибув Едгар, і звістка про це викликала в мене замішання. Я зачинилася у своїй вежі й то плакала, то починала молитися, то жорстоко мучила служниць.
Знаючи день і годину, коли король мав намір прийняти Едгара, я все-таки вирушила до двору, й коли їхня бесіда у віддаленому покої затяглася, впросила Роберта з’ясувати, про що вони говорять.
Він повернувся жвавий, але зустрів мій зацькований погляд і змішався.
— Пробач, Бертрадо, але король і твій чоловік розмовляли про зовсім несуттєві речі. Тобі відомо, що обоє вони знавці соколиного полювання, і мова йшла виключно про особливості птахів. Я і твій чоловік дотримуємося думки, що найкраще працюють птахи, спіймані вже дорослими й наношені для полювання — вони й сильніші, й більш тямущі. Король же віддає перевагу соколам, здобутим пташенятами й змалечку вивченим у соколівнях. Він доводив нам…
Я не дослухала, вереснула й кинулася на нього, немовби з наміром вчепитися нігтями в обличчя брата.
Насилу йому вдалося мене вгамувати.
— Опануй себе, Берт. Ти повинна зрозуміти, що батькові зараз необхідна підтримка настільки сильного васала, яким став граф Норфолк.
— А як же я? Він що, готовий пожертвувати мною заради Едгара?
— Про це ти сама поговори з ним. Король прийме тебе завтра відразу після ранкової меси. Думаю, він знайшов якийсь компроміс і не дасть тебе зобидити.
Ніякого компромісу тут бути не повинно. Король — мій батько й зобов’язаний відстоювати мою честь і мої інтереси. Так ведеться споконвіку.
Збираючись до короля, я вбралася в усе біле. Біле бліо, білий плащ, біле запинало на голові. Білий — колір цноти, й хоча я його не зносила, цього дня мусила мати вигляд безневинної жертви.
Король чекав на мене в круглому покої у вежі. Цей покій слугував йому за кабінет, але я завжди вважала це приміщення похмурим і незатишним — темні грубі стіни, підлога з погано обтесаних гранітних плит, суворі темні меблі без прикрас, і навіть фоліанти, що стояли на полицях, стемніли від часу.
Зустрів мене батько не надто люб’язно.
— Чому мої дочки приносять мені самі прикрощі? — почав він, навіть не даючи мені вимовити слова вітання. — Немовби в мене нема інших турбот, крім залагоджування їхніх сімейних справ.
Я ображено задерла підборіддя.
— Що ще наговорив вам про мене цей сакс?
— Досить для того, щоб я зрозумів — його бажання розлучитися з тобою цілком обґрунтоване. В тебе ж я запитаю тільки про одне: ти й справді вчинила замах на його життя? Це ти найняла людей, щоб його схопили й убили у фенах?
27
Роллон Нормандський — ватажок вікінгів, який захопив північні землі Франції та заснував у X ст. герцогство Нормандське.