Массон ледь не зареготав йому в обличчя. То ось для чого приїхав цей хитрий лис до Швейцарії — винюхати прізвища друзів Коломба. Їх знав лише Коломб, але коли б ці прізвища були відомі й Массонові, він ніколи б не назвав їх.
— Ви помиляєтеся, бригадефюрер, — твердо відповів Массон Шелленбергові, — наша розвідка не зв'язана з вашими генералами, і мені нема за кого клопотатися.
Шелленберг позеленів від злості, та здобувся на сліпучу усмішку.
— Вам видніше, бригадний полковнику, та запам'ятайте, я попередив вас…
Він швидко розпрощався й поїхав. Через кілька днів, проконсультувавшись із групенфюрером Мюллером, він дав хід своєму планові, згідно з яким Швейцарію було до світу наводнено гітлерівськими шпигунами.
І всі вони шукали радянських радистів…
Фрау Марта Шмербрюхен зупинилася в найдешевшій кімнаті одного з пансіонів Альтдорфа: маленька, темна, біля вбиральні — коли там спускали воду, тремтіла стіна. Ніхто не міг витримати в тому помешканні більше двох-трьох тижнів, а фрау Марта прожила вже місяць і не нарікала, її цілком задовольняло, що доводиться платити вдвічі менше, ніж за сусідній покій. То дарма, що там сонячно й тиша, — фрау Шмербрюхен все одно рідко коли сиділа в приміщенні: лікарі прописали їй свіже повітря, і вона поверталася до свого закапелку лише пізно ввечері, коли до туалету ходять рідше, отже, відповідно зменшується і неспокій.
Фрау Марта Шмербрюхен відзначалася мало не дитячою допитливістю й полюбляла стромляти свого завжди вологого й червоного носа куди слід і не слід. Віллі Бут — він займав дві кімнати на другому поверсі пансіону — одного разу чув, як фрау Марта поважно розпитувала двох підлітків про переваги якихось лижних кріплень над іншими. Наступного ранку він жартома запитав, чи не причарував її слалом або швидкісний спуск, але фрау Марта не сприйняла його жарту. Зсунула свої круглі, в металевій оправі окуляри на чоло й мовила:
— А чому б і ні?
Віллі так і не знайшов, що відповісти: справді, фрау Шмербрюхен або трохи прибити, або оригіналка з оригіналок…
Але кістлява й червононоса фрау Шмербрюхен була не така вже й оригіналка — вона вміло використовувала свою славу дивачки, збираючи інформацію для штутгартського гуртка «Алеманіше Арбейтскрайс».
Спочатку Віллі Бут не зацікавив фрау Шмербрюхен: середній письменник із середніми прибутками, який півдня, зачинившись, марнує папір. Майже ні з ким не зустрічається, відлюдник, як і належить письменникові (чому письменникові треба бути відлюдником, фрау Марта не знала, та була в цьому переконана).
Мешканець пансіону, який наймав кімнату навпроти Віллі Бута, цікавив фрау Шмербрюхен куди більше — удає з себе колишнього комерсанта. Ну й сиди собі спокійно в містечку, відпочивай, дихай свіжим гірським повітрям, — а він раз чи двічі на тиждень їздить до Цюріха, кілька днів просидів навіть у Берні.
Для чого, спитати б, йому Берн?
Фрау Марта відразу запідозрила щось не чисте й не спускала очей з комерсанта. Якось, коли до нього прийшли двоє чоловіків, піднялася на другий поверх, спробувала визирнути в замкову щілину, але нічого не побачила — чути лише, як сміються і про щось шепочуться.
Вона так захопилася підслуховуванням, що не почула кроків на сходах. Останньої миті встигла відскочити од дверей і вдала, ніби роздивляється щось у вікні.
Чоловік відчинив кімнату по той бік сходів. Фрау Шмербрюхен запримітила, що він гарно одягнений: пальто модного крою, гарний капелюх, ще й ціпок із срібною галкою. «Новенький…» — зрозуміла, бо та кімната була вільна вже два тижні.
Чоловік зайшов до свого покою, фрау Марта нечутно, попід стіною рушила назад, на мить затрималася біля дверей, що вели до кімнат письменника, і раптом почула…
Чи тільки здалося їй?
Фрау Шмербрюхен притиснулася вухом до дверей: тепер не було жодного сумніву — з кімнати долітали звуки морзянки.
Наступного ранку фрау Шмербрюхен була в Цюріху. Подзвонивши по телефону, впевнилася, що потрібна їй особа на місці, потім сіла у трамвай.
Гауптштурмфюрер СС Крейцберг прийняв фрау Марту в своєму номері готелю «Палас».
— Ви що, з глузду з'їхали? — почав не зовсім ввічливо. — Дзвоните, а тепер просто сюди! Я просив усіх забути мої координати і лише в крайньому разі…