Але хто такі листоноша Рудке і монтер Граупель?
Першого привезли Граупеля. Беккенбауер з цікавістю розглядав його — миршавий чоловік років під шістдесят, але жилавий і очі не старечі.
— Ви купували вдень у крамниці пана Вейста сигарети, — одразу перейшов до справи. — І заплатили срібною монетою в п'ять марок. Пам'ятаєте, де й коли одержали її?
Монтер не задумався ані на секунду:
— Вночі бомбою зруйновано пансіон фрау Вернер. На Вальтерштрасе, десять. Точніше, весь пансіон не зруйновано, пошкоджено кілька кімнат. В одній з них… — Граупель затнувся: якщо скаже про гаманець, можуть звинуватити в крадіжці. — Так, — вів далі твердо, — в одній з кімнат валялася монета. І я не вважав…
Пансіон фрау Вернер! Це вже було щось, і Беккенбауер запитав:
— У якій кімнаті?
— Другі двері праворуч на першому поверсі.
Оберштурмбанфюрер махнув рукою, щоб монтера вивели. Обернувся до гауптштурмфюрера Крейцберга.
— Що скажете?
— Я б доповів групенфюреру.
— І він доручить цю справу якомусь щасливчикові…
— Все одно першовідкривачами залишимося ми.
— Ні, — заперечив Беккенбауер, — я не хочу викидати того, що вже тримаю в жмені.
Крейцберг знизав плечима.
— Я попередив вас.
— А я наказую вам!
— Слухаюсь, оберштурмбанфюрер! — підхопився той.
— Розпорядіться оточити пансіон! А ми в вами побалакаємо з цією фрау Вернер…
Їм відчинила покоївка й провела на другий поверх до помешкання фрау Вернер. Крейцберг безцеремонно зачинив двері перед носом у покоївки, а Беккенбауер показав господині пансіону документ.
— Гестапо! — мовив коротко.
Протягом своєї довгої й великотрудної кар'єри йому доводилося вимовляти це слово, певно, не одну сотню разів, і всі, в принципі, однаково реагували на нього — з невеличкими відхиленнями: одні полотніли, у інших починалася гикавка, треті непритомніли — мало хто зустрічав Беккенбауера привітною усмішкою. Бувало, правда, що й стріляли, та бог милував, лише раз куля зачепила Беккенбауера: коли він ще в чині штурмбанфюрера очолював операцію по знищенню підпільної організації у Варшаві. Але цей постріл приніс йому і наступний чин, і славу хороброї людини. Хоча більше Беккенбауер волів не ризикувати: для цього є молодші та енергійніші, а він і так десь відзначиться й заробить дубове листя штандартенфюрера.
Фрау Вернер показала відвідувачам на фотелі.
— Прошу сідати, панове! — посміхнулася, наче й справді зраділа приходу гестапівців. — Чим можу прислужитися?
— Шановна пані, — почав оберштурмбанфюрер їй у тон, — хто мешкає на першому поверсі в другій від входу кімнаті праворуч?
Але чому це вас цікавить, панове?
Беккенбауер підморгнув Крейцбергу. Той підійшов до господині, брутально повернув її разом із стільцем до світла.
— Ми запитуємо, зрозуміло? Відповідати — і все!
У фрау Вернер обличчя взялося зморшками.
— Пробачте… У цій кімнаті мешкав пан Мертенс.
— Хто такий Мертенс? — швидко запитав оберштурмбанфюрер. — Звідки?
— Комерсант із Гааги, панове. Поважна людина, директор фірми і зупиняється в мене не вперше.
— Де він зараз?
— Поїхав уранці. Казав, до Бреслау.
— Та-ак… — зловтішно протяг Беккенбауер. — Давайте тепер по порядку. Він збирався їхати вчора?
— Ні. Заплатив за чотири дні, а пробув лише три.
— А коли він повідомив, що від'їжджає?
Фрау Вернер пояснила з гідністю:
— Він прийшов лише вранці. Побачивши, що тут сталося, подзвонив якомусь генералові й відклав зустріч. Я сама чула: попередив, що повернеться з Бреслау через два дні. Ви зможете побачитись із ним через два дні, панове, я тримаю для нього кімнату. Пообіцяла йому одну із своїх кімнат, панове…
Втупився в жінку.
Беккенбауер перезирнувся з Крейцбергом.
— Ми зробимо так, фрау Вернер, — мовив із притиском. — У цій кімнаті залишимо двох наших людей…
— Але ж репутація мого пансіону!..
Крейцберг повільно підвівся. Так само повільно підійшов до фрау Вернер. Узяв її за підборіддя, стиснув так, що жінка посиніла.
— Зрозуміла, стара відьмо? — запитав, відпустивши. — Відчиняти буде наша людина.
— Так… так… — закивала жінка догідливо, — все буде зроблено.
— Хто ще мешкає у вас?
— Пан Зейберт з Кельна з дружиною і пан Цумзе — художник із Мюнхена.
— Ми попередимо їх. Якщо хто-небудь дзвонитиме й цікавитиметься Мертенсом, скажете: «Щойно вийшов і зараз повернеться».