Мені закортіло запопасти шафку.
І я подався до пана Маґнуса.
— Добридень, — вітаюся.
— Еге-ге-е, — відповідає він.
— Маєте шафку у дровітні, — кажу йому. — Я б хотів подивитися на цю річ. Якщо схочете її продати мені.
Пожвавішавши, він згідливо киває. Ну звичайно.
«Крон зо п’ять можна було б дати, — розважаю я. — Десять — у крайньому разі. Більше ця шафка не вартує. Добре було б мати її».
Стоїмо у дровітні, господар відчиняє шафку й дає мені заглянути всередину. Вона понищена дужче, ніж я гадав. Розтріскана, розсохла, трухлява, багато років висіла під дірявим дахом. Повна розмаїтого непотребу — іржавих цвяхів, підків, пляшечок з-під ліків. «Еге, доведеться чистити», — думаю.
— Ну то що?
Пан Маґнус втупився в землю й міркує. І каже:
— Ге. Е. Ссста-а-аро-о-вина. Ддві-і-ісссті ро-о-ків.
— Трохи понад сто, — не згоджуюся я.
— Еге ж, — киває він головою, зиркнувши на дату.
— То скільки?
— Скажімо, двісті, — вимучує він із себе.
— Двісті років? — дивуюся з його впертости.
— Крон, — відказує пан Маґнус, спокійно дивлячись на мене.
Їй-бо, здурів. Заправив двісті крон за такий мотлох.
Я хитаю головою, бере мене на сміх. Та він, незворушний, глядить мені у вічі й покивує.
— Двісті.
Тут не посперечаєшся. Іду собі геть.
У штормах, у водяному пилі скінчилося літо, почалася осінь. Прийшовши з моря, вона, як безумець, шаленіє над землею й мете. І уляжеться, ставши ранньою зимою, білою зимою, осілою на гірських хребтах. Ми ще не від’їхали? Ще й досі тут?
Йду гомінким містом, незабаром Різдво. Досі не можу усвідомити, що я не там, на узбережжі.
Ми поверталися до міста в човні за компанію з паном Маґнусом. Він віз курчат, мав із собою також шафку. Накрив її старим коцом. Видко, боявся, що до старих подряпин на цьому хламітті додадуться нові від чогось не вартого двохсот крон.
Напрочуд розумні були його очі того дня.
Що ми відаємо про людей? Чи при здоровому глузді пан Маґнус, чи, може, його посіла невідступна божевільна ідея? Що він собі гадає про мене? Що я теж під владою безумної ідеї — конче придбати цю стару шафку?
— Е-ге ге-е, — каже він.
Не розумію, про що мова. Він, бачу, конче хоче щось висловити. Киваю, кажу «звичайно ж».
— Еге-ге, — веде далі мій попутник. — Ссстто к-ро-он.
Ось ці слова я второпав. Відбили мені бажання купити цю шафку. Ніякої радости не буде з неї. Пан Маґнус мав би сказати:
— Тисяча крон!
Але не знижувати ціну. О ні, не знижувати!
Село замів сніг. Море живе повнокровно, це єдина по-справжньому жива істота тепер, коли все замерзло й заклякло. У Святвечір, як мені оповідали, пан Маґнус виходить на берег моря, вистоює там і егегекає сам до себе. Розмовляє з неспокійним темним фіордом.
— Еге! — каже. Це означає: — Привіт кожному з вас! Привіт, море!
А ми в наших містах не розуміємо цього. Міста скували нас. Думаємо про світ, повен зовсім іншого неспокою.
Інформація видавця
ББК 821.113.6
Ю 49
Переклад зі шведської Олега Короля.
Переклад підтримала Шведська культурна рада.
Copyright © The Estate of Eyvind Johnson.
First published in 1934 by Albert Bonniers forlag, Stockholm, Sweden.
Published in the Ukrainian language by arrangement with Bonnier Group Agency, Stockholm, Sweden.
Ю 49 Юнсон E.
Ще раз, капітане! / Ейвінд Юнсон; [пер. зі швед. Король О.]. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2013. — 152 с.
ISBN 978-966-2362-73-2
© Видавництво «Крок», 2013
© Король О., переклад, 2013
© Юра Пікасо, дизайн, 2013
© The Estate of Eyvind lohnson, 2011
ISBN 978-966-2362-73-2
Зміст
I
Тяжка мить • 8
У Гаґелів • 25
Бурелл знесилюється • 43
Неспокійний час Євгенії • 61
Ще раз, капітане! • 74
II
Зупинка у краю боліт • 82
Ґабрієль-підкидьок • 93
Зимова гра • 100
III
На новій дорозі • 116
Молодь за часів війни • 122
Довгобородий • 130
IV
Дійсність • 138
Пан Маґнус • 143
Літературно-художнє видання
Ейвінд Юнсон
Ще раз, капітане!
Переклад зі шведської
Олега Короля
Редактор: Олег Король
Дизайн обкладинки, ориґінал-макет і верстання: Юра Пікасо
Підписано до друку 01.04.13. Формат 60х84/16
Друк офсетний. Гарнітура РТ Serif. 8,7 умов. друк. арк.
Наклад 500 прим. Зам. № 73
Видавництво «Крок»
Свідоцтво ДК № 3538 від 30.07.2009 р.
вул. Гайова, 56, м. Тернопіль, 46006
тел. +38 (0352)24-84-36
Віддруковано з готових діапозитивів
в друкарні ТОВ “Друкарня “Рута”
(свід. Серія ДК № 4060 від 29.04.2011 р.)
м. Кам’янець-Подільський, вул. Пархоменка, 1
тел. 0 38 494 22 50, drukruta@ukr.net
Про автора
Ейвінд Юнсон (1900–1976) — шведський письменник, сценарист. Закінчивши неповну середню школу, працював на різних роботах, був співробітником багатьох газет. Упродовж кількох років відвідав Німеччину, Францію й тимчасово оселився у Швейцарії. Завдяки самонавчанню він здобув напрочуд багату освіту — одну з його прикметних рис.
Його перша збірка новел — «Четверо чужоземців» (1924). Наступним став роман «Тімани і справедливість» (1925). Вплив психоаналізу на Юнсона позначився в романі «Спогади» (1928). З їдкою іронією автор зображає постать фабриканта в романі «Коментарі до падіння зірки» (1929). Цикл автобіографічних романів про Улофа (1934–1937) розповідає про долі робітничої молоді, описує шлях Юнсона до знання, громадянської свідомости, віри в самого себе й зрілости. Перед Другою світовою війною й у її часи письменник палко захищав демократію в її боротьбі з диктатурою. Антифашистську спрямованість мають роман «Нічне навчання» (1938) і трилогія «Крілон» (1941–1943). Повісті «Пан супроти Спарти» (1946), «Прибій» (1946) на сюжет «Одіссеї», філософсько-історичні романи «Мрії про троянди і полум'я» (1949) та «Хмари над Метапонтом» (1957) пройняті духом символізму. Автор роману «Епоха його величности» (1960) про правління Карла Великого.
Юнсона вважають одним із найвизначніших шведських літераторів. 1957 року він став членом Шведської академії. Разом із Гаррі Мартінсоном у 1974 році дістав Нобелівську премію — «за майстерність прози, що охоплює багато країн та епох і служить ідеї свободи».