Ресторан — у мого тата?
— Ух ти! — сказав я. — Оце круто!
— Атож, — мій батько кивнув головою. — Це справді круто. Проблема, одначе, в тому, щоб відкрити такий заклад.
— А який це буде ресторан?
Мій батько позіхнув, витер почервонілі очі.
— О, розумієш, — лише проста американська їжа. Стейки, гамбургери й усяка така всячина. Усе дуже просте й добре зготоване. Проте проблема для мого приятеля — це відкрити ресторан і сплатити ресторанні податки…
— Ресторанні податки?
— О так, ти собі не уявляєш, які там треба платити податки. Ти мусиш платити податки на дозвіл утримувати ресторан. На ліцензію з продажу алкогольних напоїв. На страхування фінансової відповідальності. Треба величезні гроші, щоб отримати дозвіл на такий бізнес і вести його.
— Ну, — я вже зрозумів, куди він хилить, — якщо тобі потрібні гроші з мого ощадного рахунку…
Мій батько здавався здивованим.
— Ти про що?
— Ти знаєш. Я про той рахунок, який ти відкрив для мене. Якщо тобі потрібні гроші — то без проблем.
— А, так. — Мій батько якусь мить помовчав. — Дякую. Я щиро ціную твою готовність допомогти мені, хлопче. Але річ у тому, — він звівся на ноги й став ходити по кімнаті, — що мені спав на думку інший надзвичайно переконливий вихід. Це лише на короткий час, аби запустити ресторан, ти ж розумієш. Нам знадобиться лише кілька тижнів, щоб викрутитися, — відкрити ресторан на такому вигідному місці означає те саме, що здобути дозвіл на друкування грошей. Це лише початкові витрати. Це місто збожеволіло на податках, виплатах і всьому такому іншому. Але я переконаний, ти ж розумієш, — він засміявся злегка засоромлено, — я не став би тебе просити, якби не виникла така нагальна потреба…
— Я не зовсім зрозумів, — сказав я після збентеженої мовчанки.
— Я хочу сказати — і я тобі вже сказав, — мені дуже потрібно, щоб ти зробив цей телефонний дзвінок для мене. Ось тобі номер. — Він написав його на аркуші, я помітив, що номер починався з цифр 212[100]. — Ти повинен зателефонувати тому чоловікові й сам поговорити з ним. Його прізвище Брейсґьордл.
Я подивився на папір, а потім на батька.
— Нічого не розумію.
— Тобі й не треба щось розуміти. Ти скажеш йому лише те, що я тобі скажу.
— А який стосунок це матиме до мене?
— Ти лише зроби те, що я тобі кажу. Скажи йому, хто ти такий, скажи, тобі треба поговорити з ним у справі, ля-ля-ля…
— Але ж… — Хто цей чоловік? — Що я повинен йому сказати?
Мій батько глибоко вдихнув повітря. Він намагався зберегти незмінний вираз обличчя, що йому непогано вдавалося.
— Він адвокат, — сказав він, випустивши повітря з грудей. — Адвокат твоєї матері. Скажи йому, щоб він розпорядився перевести цю суму грошей, — у мене очі на лоба полізли, коли я побачив суму в 65 тисяч доларів, — на ось цей рахунок. — Він показав пальцем на рядок цифр під нею. — Скажи йому, що я вирішив послати тебе до приватної школи. Йому будуть потрібні твоє прізвище та номер соціального страхування. Ото й усе.
— До приватної школи? — спитав я після розгубленої паузи.
— Розумієш, це з податкових міркувань.
— Але я не хочу ходити до приватної школи.
— Стривай-но, стривай, спочатку вислухай мене. Поки ці гроші використовуються на твою вигоду, офіційно, ми не маємо жодних проблем. А ресторан усім нам на вигоду. І насамперед тобі, врешті-решт. Я міг би зателефонувати й сам, але треба враховувати, що коли ми поставимо питання під правильним кутом, ми заощадимо десь тисяч тридцять доларів, які інакше дістануться уряду. Авжеж, нехай йому чорт, я пошлю тебе до приватної школи, якщо ти захочеш. У школу-пансіон. Я можу послати тебе навіть в Андовер[101] із цими грішми. Я тільки не хочу, щоб половину твоїх грошей урешті забрали податківці, ти зрозумів, що я кажу? Крім того — у той спосіб, у який усе це влаштовано, на той час, коли ти підеш навчатися в коледж, це коштуватиме тобі чималих грошей, тобто ти не зможеш претендувати на стипендію. Фінансові спонсори коледжу подивляться на твій рахунок і відразу зарахують тебе до учнів із великим прибутком, сімдесят п’ять відсотків якого вони заберуть собі вже протягом першого року твого навчання. А в той спосіб, який я тобі пропоную, ти вже тепер зможеш забрати всі свої гроші собі. Ти мене зрозумів? Коли вони принесуть тобі бодай якусь користь.