— Він справді це говорить?
— Знаєш, на певному рівні я не уявляю собі, що живу так далеко. Велті завжди водив мене на уроки музики та симфонічні концерти, але Гобі лишався вдома, він приходив нагору й приносив мені щось перекусити після школи, допомагав саджати чорнобривці для мого наукового проекту з біології. Навіть тепер, коли я застуджуюсь або коли не можу пригадати, як готувати артишоки чи як видалити пляму від воску на скатертині, до кого я звертаюся за порадою? До нього. Але, — мені примарилося чи то від вина вона трохи розімліла? — сказати тобі правду? Ти знаєш, чому я приїжджаю додому так нечасто? У Лондоні, — вона збиралася заплакати? — я нікому цього не розповідала, але в Лондоні принаймні я не думаю щосекунди: «А ось тут я за день до того йшла додому. А ось тут ми з Велті й Гобі в передостанній раз обідали». Там принаймні я не думаю так багато: чи мені повернути тут ліворуч? Чи праворуч? Уся моя доля залежить від того, на який поїзд я сяду: на F чи на шостий? Жахливі передчуття. Усе ніби закам’яніло. Коли я повертаюся сюди, мені знову тринадцять — я маю на увазі, не в найкращому сенсі. Усе зупинилося в той день, зупинилося буквально. Ти знаєш, що я не виросла на жоден дюйм відтоді, як це сталося?
— У тебе ідеальний зріст.
— Узагалі, так буває часто, — сказала вона, знехтувавши мій незграбний комплімент. — Після травми або каліцтва діти часто перестають рости. — Вона підсвідомо переключилася на голос доктора Кеймензінда — я ніколи з доктором Кеймензіндом не зустрічався, але міг відчути ті хвилини, коли він брав участь у розмові, підключаючись до неї, наче холодний дистанційний механізм. — Ресурси переводяться на інші цілі. Система росту вимикається. У моїй школі навчалась одна дівчина, саудівська принцеса, яку викрали, коли їй було десь дванадцять років. Тих, хто її викрав, стратили. Але — я познайомилася з нею, коли їй було вже дев’ятнадцять років, — дуже мила дівчина, але зовсім крихітна, не більш як півтора метра на зріст, вона була така травмована, що не підросла навіть на дюйм після того, як вони її викрали.
— Ого! Це та дівчинка з підземелля? Вона навчалась у школі разом із тобою?
— Монт-Гефелі дивне місце. Там навчалися дівчата, в яких влучали кулі під час утечі з президентського палацу, а також дівчата, яких батьки послали туди для того, щоб вони схудли або тренувалися для участі в зимових Олімпійських іграх.
Вона дозволила, щоб я взяв її за руку, і нічого не сказала — сиділа, кутаючись у пальто, яке не захотіла здавати. Довгі рукави, навіть улітку, завжди замотана в кілька шарфів, наче лялечка якоїсь комахи, — захисна оболонка для дівчини, яку поламали, а потім зшили, скріпили знову. Як я досі міг цього не помічати? Не дивно, що фільм її засмутив: Ґленн Ґульд цілий рік ходив у важкому пальті, збираючи все більше пляшечок із пігулками, концертну сцену він покинув, а сніг навколо нього стає все вищим і вищим.
— Тому що я чула, як і ти говорив про це, тебе також ця проблема мучить, як і мене. Але я знову й знову повертаюся до неї. — Офіціантка непомітно долила їй вина, наповнила її келих доверху, хоч Піппа не просила її про це й, схоже, навіть не помітила. «Люба офіціантко, — подумав я, — нехай тебе благословить Бог, я залишу тобі такі чайові, від яких тобі голова піде обертом». — Якби я тоді записалася на прослуховування у вівторок або четвер. Якби я дозволила Велті повести мене до музею тоді, коли він хотів, а він умовляв мене піти на ту виставку протягом тижнів, він був сповнений рішучості, щоб я побачила її, перш ніж вона закриється… Але в мене завжди були якісь нагальніші справи. Для мене було важливіше піти в кіно зі своєю подругою Лі Енн абощо. Яка, до речі, розчинилася в повітрі після моєї катастрофи, я більше ніколи її не бачила після того дурного піксарівського[178] фільму. Усі ті дрібні знаки, якими я нехтувала або які не цілком розуміла, — усе могло б відбутися інакше, якби я лиш була уважнішою; так, наприклад, Велті докладав чималих зусиль, щоб повести мене на виставку раніше, він питав мене про це з десяток разів, схоже, він мав якесь передчуття того, що потім сталося, це моя провина, що ми там опинилися саме в той день…