— Он як, — сказав я з підкресленою байдужістю.
У торгівлі антикваріатом я щодня зустрічався з непривабливими стариганями його породи, й місіс Барбур не відпустила мою руку, а лише стиснула її міцніше.
— Гейвісток — прямий нащадок Вашингтона Ірвінга[184], — сказала вона підбадьорливим тоном. — Він пише його біографію.
— Як цікаво.
— Так, це досить цікаво, — поблажливо погодився Гейвісток. — Хоч у сучасному академічному світі Вашингтон Ірвінг дещо втратив популярність. Сучасні вчені маргіналізували його, — сказав він, задоволений тим, що застосував таке розумне слівце. — Це не зовсім американський голос, кажуть вони. Надто він космополітичний, надто європейський. У цьому, думаю, немає нічого дивного, оскільки Ірвінг навчався своєї майстерності в Еддісона[185] й Стіла[186]. В усякому разі, мій видатний предок, безперечно, схвалив би мою повсякденну діяльність.
— Яку саме?
— Роботу в бібліотеках, читання старих газет, вивчання давніх урядових записів.
— А навіщо вам урядові записи?
Він безтурботно махнув рукою.
— Вони становлять інтерес для мене. І навіть більший інтерес для мого близького колеги, який іноді розкопує чимало цікавої інформації про перебіг подій… Я думаю, ви знайомі один з одним?
— Про кого ви?
— Про Лусіуса Ріва.
У тиші, що запала після цього, базікання натовпу та дзенькіт келихів стали такими гучними, ніби через кімнату пролетів потужний порив вітру.
— Атож, про Лусіуса. — Насмішкувато підняті брови. Тонко, як у гравця на флейті, стиснуті губи. — Саме про нього. Я не сумнівався, що його ім’я вам знайоме. Ви продали йому дуже цікавий подвійний комод, якщо пам’ятаєте.
— Справді, продав. І я хотів би викупити його назад, якщо він дасть себе переконати.
— Я вас розумію. Але він не хоче його продавати, як і я б не захотів, — сказав він, кинувши на мене лукавий погляд. — Бо на ринку з’явилась інша, набагато цікавіша річ.
— Боюся, про цю цікавішу річ йому доведеться забути, — люб’язно відповів я.
Я здригнувся, почувши ім’я Ріва, суто інстинктивно, як ото відстрибують від мотузки або кільця дроту, що лежить на підлозі.
— Забути? — Гейвісток дозволив собі засміятись. — О, я дуже сумніваюся, що він про неї забуде.
У відповідь я всміхнувся. Але Гейвісток подивився на мене ще нахабніше.
— Можна тільки подивуватися, які цікаві речі знаходяться сьогодні в комп’ютері, — сказав він.
— Справді?
— Атож, ви знаєте, Лусіус зовсім нещодавно знайшов деяку інформацію про інші цікаві речі, що їх ви продали. Я думаю, покупці навіть не знають, який цікавий товар їм дістався. Дванадцять обідніх стільців роботи Дункана Файфа в Даллас? — сказав він, цмулячи шампанське. — І такий «рідкісний шератон» покупцеві в Х’юстон? І хіба мало подібного товару ви відвантажили в Лос-Анджелес?
Я докладав усіх зусиль, щоб зберегти незворушний вираз обличчя.
— Речі музейного рівня. Звичайно ж, — він підключив до розмови місіс Барбур, — усі ми знаємо, що «музейний рівень», власне, залежить від того музею, про який ми говоримо. Ха-ха! Але Лусіус справді зробив добре діло, дослідивши деякі з ваших найдивовижніших останніх продажів. І після свят він планує подорож до Техасу. А! — сказав він, відходячи від мене легким танцювальним кроком, коли вдягнена в льодово-синій атлас Кітсі підпливла, щоб привітатися з нами. — Приємне й прекрасне поповнення наших рядів! Ти маєш чарівний вигляд, моя люба, — сказав він, нахиляючись, щоб поцілувати її. — Ми щойно розмовляли з твоїм майбутнім чудовим чоловіком. Ми відкрили таких несподіваних спільних знайомих — не повіриш!
— Справді?
Лише тоді, коли вона обернулася до мене — подивилася відкритим поглядом і цьомнула в щоку, — я зрозумів: Кітсі не була на сто відсотків переконана, що я прийду. Її полегкість, коли вона побачила мене, була очевидною.
— То ви поділилися з Тео та мамою всіма плітками? — запитала вона, обертаючись до Гейвістока.
— О Кітті-кицю, яка ж ти злюка! — Він спритно підхопив Кітсі під лікоть, а другою рукою поплескав її по руці. Такий собі диявол з обличчям пуританина — тонкий, приязний, жвавий. — Я бачу, моя люба, що тобі треба випити, як і мені. Ходімо звідси вдвох — ти не проти? — Він озирнувся на мене. — І знайдемо затишний куточок, де зможемо побазікати про твого нареченого.
— Богу дякувати, він пішов, — промурмотіла місіс Барбур, після того як Гейвісток із Кітсі подалися до столу з напоями. — Світське базікання неймовірно стомлює мене.
184
Вашингтон Ірвінг (1783–1859) — американський письменник, історик, есеїст, біограф і дипломат.