Емілі Локгарт
Щира шахрайка
Для тих, кого вчили, що добрий — те саме, що й маленький і тихий; ось моє серце з усіма його потворними переплетіннями та пишною несамовитістю
18
Початок тут:
Третiй тиждень червня 2017 року
Кабо-Сан-Лукас, Мексика
Це був до біса пречудовий готель.
Міні-бар у номері Джул заповнено картопляними чипсами та чотирма різними видами шоколадних батончиків. Ванна з гідромасажем. Нескінченний запас величезних рушників і рідкого мила з ароматом гарденії. Щодня о четвертій літній джентльмен виконував Ґершвіна на роялі в холі. Якщо ви не проти, щоб незнайомі люди вас торкалися, то можете відвідати косметичні процедури з лікувальною глиною. Шкіра Джул увесь день відгонила хлором.
У готелі «Playa Grande Resort» на півострові Каліфорнія були білі фіранки, біла плитка, білі килими і вкриті пишним цвітом білі квіти. Працівники готелю у своїх білих бавовняних формах скидалися на медиків. Джул перебувала в готелі на самоті вже протягом приблизно чотирьох тижнів. Їй було вісімнадцять років.
Сьогодні вранці вона бігала в тренажерній залі готелю. Вона була взута у фірмові кросівки кольору морської хвилі з темно-синіми шнурками. Вона бігла без музики. Джул тренувалася майже годину, коли на бігову доріжку поруч із нею ступила жінка.
Їй було менше ніж тридцять років. Чорне волосся було стягнуте в тугий хвіст та вкрите лаком. У жінки були великі руки і міцний торс, світло-коричнева шкіра та сліди від рум’ян на щоках. Її взуття було пошарпане і заляпане застарілим брудом.
Більше в тренажерній залі ніхто не займався.
Джул уповільнила біг і перейшла на ходу, вирішивши за хвилину піти. Вона любила усамітнення, та й у будь-якому разі вона вже достатньо пробігла.
— Тренуєшся? — запитала жінка. Вона вказала на цифровий дисплей Джул. — Як щодо марафону абощо? — вона говорила з мексиканським акцентом. Мабуть, вона жителька Нью-Йорка, яка виросла в іспаномовному кварталі.
— Я вправлялась у бігові в середній школі. Ось і все, — власне, вимова Джул була чіткою, англійці називають її бездоганною вимовою дикторів BBC.
Жінка проникливо подивилась на Джул.
— Мені подобається твій акцент, — сказала вона. — Звідки ти?
— Лондон. Сент-Джонс-Вуд.
— Нью-Йорк, — жінка тицьнула на себе пальцем.
Джул зійшла з бігової доріжки, щоб зробити розтяжку квадрицепсів.
— Я тут сама, — довірливо сказала жінка за мить. — Приїхала минулої ночі. Я забронювала номер у цьому готелі останньої миті. Ти тут довго?
— У такому місці, як це, ніколи не буває занадто довго, — відповіла Джул.
— То що ж порадиш? У «Playa Grande»?
Джул не часто розмовляла з іншими гостями готелю, але ніякої шкоди в тому, щоб відповісти, вона не бачила.
— Відвідай сноркелінг, — сказала вона. — Я бачила до біса здоровезну мурену.
— Ти не жартуєш? Мурену?
— Інструктор підманив її риб’ячими кишками, які він тримав у пластиковому контейнері з-під молока. Мурена випливла з-за скель. Вона була десь вісім футів[1] завдовжки. Яскраво-зелена.
Жінка здригнулася.
— Мені не подобаються мурени.
— Можеш не ходити, якщо тебе легко налякати.
Жінка зареготала.
— Як тут справи з їжею? Я ще не їла.
— Замовляй шоколадний торт.
— На сніданок?
— О, так. Вони принесуть його спеціально для тебе, якщо попросиш.
— Приємно знати. Ти подорожуєш сама?
— Слухай, я вже йду, — сказала Джул, відчуваючи, що бесіда починає торкатись особистого. — На все добре, — вона попрямувала до дверей.
— Мій батько психічно хворий, — промовила жінка, говорячи в спину Джул. — Я вже тривалий час дбаю про нього.
Гострий біль співчуття. Джул зупинилась і обернулася.
— Кожного ранку та щоночі після роботи я поруч із ним, — вела далі молодичка. — Зараз він, нарешті, стабільний, а мені так кортіло втекти, що я не думала про ціну. Я тринькаю тут купу грошей, яких не мушу спускати.
— На що хворий твій батько?
— МС, — сказала жінка. — Множинний склероз. І слабоумство. Раніше він був головою нашої родини. Справжній чоловік. Упевнений у всіх своїх судженнях. Тепер він — це скручене тіло в ліжку. Більшу половину часу він навіть не знає, де він є. Кличе мене, наче я офіціантка.
— Чорт.
— Я боюся, що втрачу його, і не хочу бути з ним одночасно. Але знаю, що коли він помре, а я залишуся сиротою, то шкодуватиму, що поїхала від нього, розумієш? — Припинивши бігти, жінка поставила ноги обабіч бігової доріжки. Вона витерла очі тильним боком долоні. — Даруй. Забагато інформації.