Джул передивилася стиль спілкування Іммі в електронних листах та Instagram: як вона відписувалась, як формувала абзаци, які вислови вживала. Вона позакривала всі профілі Іммі в соціальних мережах. У будь-якому разі вони були неактивними. Вона познімала теги з ім’ям Іммі з усіх можливих фотографій. Вона переконалася, що всі кредитні картки Імоджен автоматично відраховують кошти з банківських рахунків Іммі. Вона змінила паролі за допомогою електронної пошти.
Вона читала місцеву газету, але жодних новин не було.
У бакалійній крамниці Джул купила фарбу для волосся та обережно пофарбувалася зубною щіткою. Вона вчилася осміхатися, не показуючи зуби. Вона відчула різкий біль з одного боку шиї, який її не полишав.
Зрештою, адвокат надіслав імейл зі зразком заповіту. Джул роздрукувала його в конторі готелю. Вона поклала документи до своєї валізи й вирішила, що занадто довго чекала. Вона купила квиток до Сан-Франциско на ім’я Імоджен і виписала з готелю їх обох.
9
Другий тиждень вересня 2016 року Кулебра, Пуерто-Рико
За два з половиною тижні до того, як Джул переїхала до Сан-Франциско, вона сиділа на задньому сидінні позашляховика поруч із Імоджен у таксі, що прямувало з аеропорту острова Кулебра. Іммі забронювала курортний готель.
— Я приїжджала сюди з родиною моєї подруги Бітсі Коган, коли нам було по дванадцять років, — промовила Іммі, вказуючи на острів навкруги. — У Бітсі після аварії на велосипеді вся щелепа була в дротах. Пам’ятаю, як вона днями пила безалкогольний дайкірі. Жодної їжі. Одного ранку ми попливли на човні до крихітного острівка Кулебріта. Там була чорна вулканічна порода, я нічого подібного в житті не бачила. Ми займалися сноркелінгом, але щелепа Бітсі спричиняла проблеми, тому вона дуже дратувалася.
— Я також колись мала всю щелепу в дротах, — сказала Джул. Це було правдою, але щойно вона це вимовила, як одразу пошкодувала. Ця історія не з веселих.
— Що сталося? Ти впала з мотоцикла, що належав одному з твоїх хлопців у Стенфорді? Чи лихий тренер твоєї команди з легкої атлетики замовив тебе?
— То була бійка в роздягальні, — збрехала Джул.
— Знову? — Іммі здавалася трохи розчарованою.
— Ну, ми були голі, — відповіла Джул, щоб розважити її.
— Та йди ти.
— Після тренування, випускний клас старшої школи. Справжня гола битва, в дýші, три на одну.
— Наче в тюремному порнофільмі.
— Не так сексуально. Вони зламали мені чортову щелепу.
— Коні, — сказав водій, вказуючи на дорогу, і дійсно — вони там були. Посеред дороги стовбичило троє диких коней із м’якими кудлатими гривами. Водій посигналив.
— Не руш їх! — промовила Імоджен.
— Вони не бояться, — сказав водій, — подивіться. — Він знову посигналив, і коні повільно зійшли з дороги, лише трохи роздратовані.
— Ти любиш тварин більше за людей, — припустила Джул.
— Люди — наволоч, і це цілком підтверджує історія, яку ти тільки-но розповіла, — Імоджен дістала з сумочки упаковку серветок і витерла лоба однією з них. — Чи ти колись бачила, щоб кінь був наволоччю? Або корова? Ніколи такого не буває.
Водій промовив з переднього сидіння машини:
— Змії — наволоч.
— Це неправда, — заперечила Іммі. — Змії намагаються вижити так само, як і всі інші.
— Не ті, що кусаються, — сказав водій. — Вони злі.
— Змії кусаються, коли бояться, — пояснила Іммі, нахилившись до нього. — Вони кусаються заради самозахисту.
— Або якщо хочуть їсти, — додав водій. — Вони, напевно, раз на день таки кусають когось. Ненавиджу змій.
— Для миші набагато краще померти від гримучої змії, аніж, скажімо, від кота. Коти грають зі своєю здобиччю, — повідомила Іммі. — Вони бавляться з нею, відпускають, а потім знову ловлять.
— Тоді коти — наволоч, — підсумував водій.
Джул засміялася.
Вони зупинилися перед готелем. Іммі заплатила водію в американських доларах.
— Я на боці змій, — сказала Імоджен. — Мені вони подобаються. Дякую, що підкинули.
Водій витягнув з багажника їхні валізи і поїхав собі.
— Тобі не сподобається змія, коли ти зустрінеш одну з них, — промовила Джул.
— Ні, сподобається. Я б її полюбила і зробила з неї домашнього улюбленця. Я обкрутила б її навколо шиї, наче ювелірну прикрасу.
— Отруйну змію?
— Звичайно. Я тут з тобою, чи не так? — Імоджен обвила Джул рукою. — Я згодую тобі смачнючих мишок та інші зміїні смаколики і дозволю тобі відпочити на моїх плечах. Щоразу, як це справді необхідно, ти можеш притиснути моїх ворогів до смерті, коли будеш голою. Гаразд?