Джул тихо стояла, захищена стіною літнього душу. Вона не наважилася рухатись.
— Це означало, що я програв гроші усіх хлопців, котрі поставили на нього, — вів далі Скотт. — Вони говорили, що пес мусив битися до смерті. Я відповів, що за правилами власник може зупинити бій. Вони погодились, але завважили, що ніхто цього не робить, бо в такий спосіб ти наражаєш усіх людей, які ставлять на твого собаку, — він уже плакав. — І тепер вони хочуть повернути свої гроші. Хлопець, який організував бій, також воліє повернути свою частку. Він говорить, що люди скаржаться, що я розорив його бізнес, коли… Мені страшно, Імоджен. Не знаю, як усе виправити без твоєї допомоги.
— Дозволь-но я поясню тобі ситуацію, — повільно заговорила Імоджен. — Ти мій працівник, мій чистильник басейну, мій прибиральник. Ти тут працюєш і робиш це доволі непогано. Також ти був приємним хлопцем, з яким можна інколи зависати. Це в жодному разі не зобов’язує мене допомагати тобі, коли скоїв незаконні й аморальні вчинки щодо бідного беззахисного собаки.
Джул почала упрівати.
Те, як Імоджен вимовляла слова працівник, чистильник басейну, прибиральник. Це було так сухо. Дотепер Джул не бачила Іммі віч-на-віч із кимось, кого вона зневажала.
— Отже, ти мені не допоможеш? — запитав Скотт.
— Ми не настільки знайомі.
— Припини, ти щодня протягом кількох тижнів приходила до мене.
— Я ніколи не знала, що тобі подобається спостерігати, як собаки шматують одне одного, поки не помруть. Я ніколи не знала, що ти азартний гравець. Я ніколи не знала, що ти аж такий дурний і жорстокий, яким є, бо ти для мене не більше ніж хлопець, який прибирає мій будинок. Думаю, ти вже можеш іти, — сказала Імоджен Скотту. — Щоб мити підлогу, я можу знайти когось іншого.
Іммі брехала Форресту. І Джул. Вона навмисне вигадувала історії, коли після полудня йшла кудись. Вона брехала про те, чому вона поверталася додому з вологим волоссям, про те, чому вона зморена, про те, де вона робила покупки. Вона брехала про те, що грає в теніс із Брук.
Брук. Брук мусила знати про Скотта. Вони з Імоджен часто приходили додому разом з ракетками та пляшками води, розмовляючи про гру в теніс, коли вони, напевно, взагалі ніколи в нього не грали.
Скотт мовчки пішов. За хвилину Іммі постукала у дверцята душу: «Я бачу твої ноги, Джул».
Джул забракло повітря.
— Чому ти підслуховуєш розмови інших людей? — грубо спитала Іммі.
Джул щільно огорнулася рушником і відчинила дверцята душу.
— Я висихала. Ви вийшли надвір. Я не знала, що робити.
— Ти завжди ховаєшся поруч. Шпигуєш. Таке нікому не подобається.
— Я зрозуміла. Можна мені тепер вдягнутись?
Імоджен пішла.
Джул закортіло рушити за нею і дати ляпасу по брехливому, вродливому обличчю Іммі.
Вона хотіла відчути себе праведною і сильною, а не присоромленою та зрадженою.
Утім, їй випаде позбутися цього гніву інакше.
Вона зняла купальник і захисні окуляри з гачка. У басейні Джул вільним стилем пропливла милю.
Друга миля. Вона плавала доти, аж доки руки не почали тремтіти.
Зрештою Джул впала на рушник на дерев’яній терасі. Вона повернулась обличчям до сонця і не відчула нічого, окрім втоми.
Трохи пізніше вийшла Імоджен. Вона несла миску кексів із шоколадними крихтами.
— Я спекла це, — сказала вона, — хочу перепросити.
— Нема за що вибачатися, — не поворухнувшись, відповіла Джул.
— Я наговорила тобі грубощів. І брехала тобі.
— Наче мені не байдуже.
— Тобі справді не байдуже.
Джул нічого не відповіла.
— Я знаю, що тобі не все одно, білочко. Між нами не мусить бути брехні. Ти розумієш мене набагато краще, ніж Форрест. І ніж Брук.
— Можливо, це правда, — Джул не втрималась і всміхнулася.
— Ти маєш право злитися. Я був неправа. Знаю це.
— Можливо, це також правда.
— Думаю, таким чином я хотіла відштовхнути Форреста. Я так вчиняю, коли втомлююся від хлопців. Зраджую їх. Шкода, що я тобі не розповіла. Насправді, я не пишаюся собою.
Імоджен поставила кекси біля плеча Джул і лягла на терасу. Їхні тіла опинились паралельно одне до одного.
— Я хочу відчувати себе як удома і прагну втекти, — провадила Іммі. — Волію бути пов’язаною з людьми і хочу відштовхувати їх. Хочу бути закоханою та вибираю хлопців, але навіть непевна, чи вони мені подобаються. Або я кохаю їх і все руйную, або, можливо, руйную навмисно. Навіть не знаю, що з цього обрати й наскільки все заплутано?