— Імоджен завжди приносила додому безпритульних котів, — озвався Ґіл. — Коли вона вчилась у середній школі. Кожні два місяці з’являлося нове кошеня.
— Деякі з них не виживали, — пояснила Патті. — Вона знаходила їх на вулиці, хворих на котячий бронхіт чи якусь іншу пошесть. Вони помирали своєю крихітною сумною смертю, і серце Іммі щоразу розбивалося. Потім вона поїхала до Вассара, і ми залишилися з цими хлопцями, — Патті погладила кота, який походжав під обіднім столом. — Суцільні неприємності, і цим пишаємося.
Як кожна випускниця Ґрінбраяра, Патті розповідала історії про свої шкільні роки.
— Ми мусили носити панчохи або гетри і форму впродовж року, — сказала вона. — І коли наставало літо, почувалися дуже незручно. У середній школі — це було наприкінці сімдесятих — дехто з нас не вдягав спідню білизну, щоб здаватися крутим. Гетри без трусів! — вона поплескала Джул по плечу. — Вам з Іммі пощастило, що форма змінилася. Ти вивчала музику в Ґрінбраярі? Ти тоді так пристрасно розповідала про Ґершвіна.
— Трішки.
— Ти пам’ятаєш зимовий концерт?
— Звісно.
— Я просто бачу, як ви з Імоджен стоїте поряд. Ви були найменшими дівчатами в дев’ятому класі. Ви всі співали колядки, а Керевей виконувала соло. Пам’ятаєш?
— Звичайно.
— Вони прикрасили залу на свята, а в кутку поставили дерево. І менору, звичайно ж, установили, але то була формальність, — сказала Патті. — Господи, я зараз розридаюся, згадуючи Іммі в тій синій оксамитовій сукні. Я купила їй святкову сукню на той концерт, яскраво-синього кольору зі шлярками попереду.
— У перший мій день у Ґрінбраярі Іммі врятувала мене, — промовила Джул. — Коли я стояла в черзі кафетерію, хтось урізався в мене, і соус до спагеті розлетівся бризками по усій моїй сорочці. А я стояла, дивлячись на лискучих дівчат у чистому одязі. Усі були знайомі між собою з молодших класів, — історія просто текла з вуст Джул. Патті й Ґіл були вдячними слухачами. — Як я могла підсісти за будь-який столик, коли була геть уся в соусі, наче в крові?
— О, солоденька цукерочко.
— І тут підійшла Іммі. Вона забрала в мене з рук тацю і познайомила з усіма своїми друзями, вдаючи, що не бачить бруду на моїй сорочці, тож вони також удали, ніби все гаразд. І так було, — сказала Джул. — Вона була однією з моїх улюблениць, але ми більше не підтримували зв’язок, коли я переїхала.
Пізніше у вітальні Ґіл умостився на дивані з кисневими трубками в носі. Патті принесла грубезний фотоальбом з позолоченого паперу.
— Не проти подивитися фотографії?
Вони переглядали старі світлини. Джул виявила, що Імоджен напрочуд вродлива, низенька і трохи пустотлива. Вона мала світле волосся й пухлі щічки з ямочками, які згодом перетворилися на високі вилиці. На багатьох знімках вона була на тлі різних привабливих місць. «Це ми їздили до Парижа», — розповідала Патті, або «Це ми на фермі», або «Це найстаріша карусель Америки»». Іммі носила розкльошені спідниці та смугасті легінси. На більшості світлин її волосся було довгим і трохи скуйовдженим. Пізніше вона вже з’являлася на фотографіях із брекетами на зубах.
— Після того як ти покинула Ґрінбраяр, Іммі більше не мала всиновлених друзів, — сказала Патті. — Я завжди відчувала, що ми схибили в цьому, — вона нахилилася вперед. — А в тебе було таке? Спілкування з родинами, подібними до твоєї?
Джул глибоко вдихнула.
— Ні, не було.
— Ти відчуваєш, що твої батьки схибили? — запитала Патті.
— Відчуваю, — відповіла Джул. — Цілком.
— Мені так часто здається, що треба було виховувати Іммі інакше. Більше дбати. Більше розмовляти на складні теми, — Патті щось бурмотіла, але Джул її вже не чула.
Коли Джульєтті виповнилося вісім років, її батьки померли. Мати — від тривалої та страшної хвороби. Невдовзі після цього батько сплив кров’ю, оголений, у ванні.
Джульєтту виховувала чужа людина, тітка, виховувала в будинку, який і будинком не був.
Ні. Вона більше не думатиме про це. Вона стирає ці спогади.
Вона написала нову історію для себе, історію походження. У цій версії вітальня була розгромлена. У темряві ночі. Так, те, що треба. Історію ще не закінчено, але вона довершить її якомога ліпше. Вона побачила своїх батьків у колі світла вуличних ліхтарів, мертвими в траві, у калюжі темної крові, що розпливалася під ними.
— Ближче до суті, — сказав Ґіл, важко дихаючи. — Дівчина не сидітиме тут усеньку ніч.
Патті кивнула.
— Те, про що я не сказала тобі, і через що ми запросили тебе: Імоджен покинула коледж після першого семестру.