— Каїн дорікає Богові, що покараний надто суворо: «Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатися від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде — кожен, хто стріне мене, той уб’є мене». І Бог, у безмежній милості своїй, поклав на нього тавро, аби ніхто інший не чинив так, як він. Він говорить Каїнові: «Через те кожен, хто вб’є Каїна, семикратно буде пімщений». Бог створив Каїна як негативний приклад.
— Це жахлива кара. Уявіть, цілий світ знає вас як убивцю власного брата. Уявіть, прожити ціле життя прикладом того, якою не повинна бути людина. Кожен зустрічний думає собі: нізащо не хочу бути отаким.
— Ніхто з нас не є островом, сам для себе, брати і сестри. Щораз, як тільки ми так подумаємо, наші душі зсихаються.
— Отож, Біблія — книга складна. Цю книгу треба читати й перечитувати. Пам’ятаєте, Каїн нікуди не зникає. Він одружується, має дітей. Всі вони живуть століттями. Метушаїл, який прожив 869 років, на тридцять дев’ять довше за Адама, — це нащадок Каїна.
— Який з усього цього висновок? Що вигідно вбити брата свого? Що за це Бог вас винагородить доброю жінкою і купою онуків? Іноді так видається.
— Багатьох із вас вигнали з ваших садів комуністи. Хіба через це ви стали як Каїни? Ні. Всім нам серця наші кажуть, що ви не Каїни.
— Ви гадаєте, що втратили геть усе. Втратили родини, домівки, свою землю, свій край. Маєте себе за пораженців. Але послухайте мене. Насправді пораженцями є комуністи. Це їх Бог вигнав зі Свого саду. Це вони несуть Каїнове тавро.
— «То й що?» — запитаєте ви. Хіба не вони вкрали ваші землі, не вони повбивали ваших батьків-матерів?
— Все то так, любі мої, але саме комуністи несуть тавро Боже. І це багато значить. Бо далеко краще бути вбитим, ніж вбивцею.
— І останнє. Бог прийняв Авелеву жертву. І саме Авеля вбив Каїн. І саме Авель пішов до Бога. І ось, любі мої, дивний висновок, до якого прийшов я. Всім нам серця наші кажуть, що винагороди цього світу — пустопорожні. Найгірше, що ми можемо вчинити, — це вести життя не у згоді зі словом Божим. А що коли сама Смерть — якщо вона праведна, якщо вона за святу справу — є благословенням?
— Во ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь.
По утрені Аркадій вирішив показати Ластівці, де він працює. Роками йому кортіло повести когось із родини на підприємство. Але ніхто не зголошувався. Ніби нікому й не цікаво. Доки він приносить додому в четвер зарплатний чек, яке кому діло, звідки той береться? А зараз він хотів показати дружині місце, де проводить стільки часу.
Коли проїжджали Hollywood delicatessen, Ластівка сказала:
— Я й не знала, що ми так близько від Голлівуду.
Аркадій розсміявся.
— Ось він. — Величезну сіру будівлю прикрашала торгова марка компанії: червоний неоновий тюлень, переплетений із сяючим синім знаком &[14].
— Який… Вражаюче. Такий великий, — мовив Стефан, штовхнувши Ластівку.
Аркадій зиркнув на дружину.
— Гидота.
Зубочистка зламалася. Він натиснув на газ.
— Я б не сказав, — мовив Стефан.
— Ні, дорогий, ні, — додала Наталка. — Глянь-но на цю чудову стоянку. А на тому боці що? Намети?
— Бомжі.
— Що за одні?
— Люди, яких дістало.
Кілька днів тому, коли прибув на роботу завчасу, Аркадій перетнув вулицю і вступив у те злидарське поселення.
Місцеві фабрики скидали на стоянці свій непотріб. Він проходив повз нафтові бочки, поламані візки для покупок, купи лахміття. Цілі пагорби з рукавиць, і з шин, і з взуття. Минув щось схоже на хату з капотом замість даху. На стільці з трьома ніжками скрутився кіт. Повітря пронизане бурштиновим світлом відчаю. Йому стиснуло горло. І оце ради цього кидати батьківщину?
Чоловіки, що з’юрмилися довкола багаття, його ніби й не бачили. Він роздивлявся обличчя. Бідність і негода вдосконалили їх. У світлі багаття шкіра видавалася засмаглою. Він уже бачив такі в повоєнній Німеччині, у трудовому таборі. Скрута й жадання відклалися в них у кістках.
Аркадій піймав на собі погляд чоловіка у бейсболці й усміхнувся у відповідь, але той відвів очі. Інший, котрий попивав щось із термоса, підвівся і люто втупився в Аркадія.
За кількадесят кроків, уздовж шосе 1 гуркотіли вантажівки.
Ластівка запитала:
— Що «дістало»?
— Головний біль, проблеми. Їм уже задосить.
— А що вони собі думають? Життя — це забава? Не треба так говорити в присутності Бо.
— Хай бачить.
14
Певно, так описано лоґо SeaLand (