Выбрать главу

* * *

потойбіч літа сойчине крило легкі вітрила сині береги посейбіч літ невипите вино сніги сніги сніги

* * *

на світі білому зима тонка свіча згорає плинно мене давно уже нема і зимно бути не повинно

* * *

я марив засніженим містом де теплі зманіжені губи терпкі наче плин тріолета на ранок смакують чай

* * *

за краєм ночі плин води прозорі пальчики остуди знічев'я плутає сліди недільний потяг у нікуди

* * *

ковток червоного вина манірний звук віолончелі летить блакитна сарана в оазу білої пустелі

* * *

запах дощу на долонях губи тремтливі і плинні срібний карасик заплутався у сонячному жабуринні

* * *

на дні моєї пам'яті печаль гінка лоза між небом і землею холодний слід сліпучої галеї на дні моєї пам'яті печаль

Звідкіля брались оті візії? Що їх навіювало?.. Хоч сідай та й пиши трактат на тему «Про благотворний вплив бездарної економічної політики на розвиток поезії в Україні». Бо щойно електрику перестали вимикати, а отже, з’явилася можливість нормально взятися до праці, поет у мені помер. Щоправда, не обійшлося тут і без «суб’єктивного чинника»: я не пишу віршів, бо не хочу підтверджувати думку Миколи Хвильового про українців як про націю «стовідсоткових поетів». Пам’ятаєте, як він колись казав: замість культурної та державної творчості ми марнуємо свою життєву енергію на плекання якогось солоденького фіктивного світу… От я собі й думаю: а може, ми ще й досі є нацією «стовідсоткових поетів» якраз тому, що ось уже добру тисячу років, від часу Хрещення й до сьогодні, раз по раз залишаємося «без електрики»? Не знаю.

Урок 6

НА ПАМ’ЯТЬ ПРО 12 ТРАВНЯ 1933 РОКУ
Там, де кінчається українська література

Коли я бачу колишній письменницький кооператив «Слово», на пам’ять мимоволі спадають рядки з поезії мого старого знайомого Сергія Жадана «Кінець української силабо-тоніки»:

в цьому будинку вони колись і жили бачиш ось там на рамах ще рештки червоної фарби лущаться з тих часів хтось вигадав їх поселити в одному домі щоб чути було дихання в передпокоях дихання вітру структуру страху коли ти                                           дивишся на подвір’я…

Ну, ось вона — сіра конструктивістська п’ятиповерхівка в новому центрі Харкова, на розі вулиць Культури та Галана, зведена за проектом Михайла Дашкевича в 1929 році. Як глянути на неї згори, то можна побачити стилізовану літеру С. Тут під одним дахом і справді жило колись ціле гроно геніїв: Микола Бажан, Майк Йогансен, Микола Куліш, Лесь Курбас, Павло Тичина, Михайль Семенко, Володимир Сосюра, Микола Хвильовий, Юрій Яновський…