— Ну, цього наш студент не зрушить!
Мисливці так захопилися, що забули навіть, як завжди, побитись об заклад. Ще не замовк сміх, а Фрітьоф раптовим рухом ніг одірвав здоровила від палуби.
— Так ось який ти! А спробуй-но тепер зі мною! — гукнув капітан, чолов'яга хоч куди.
Ані грама зайвого жиру, самі тільки м'язи, натреновані протягом років у тяжкій праці полярного моряка. Нансен відчув, що йому непереливки. Від неймовірного зусилля обличчя його налилося кров'ю. На шиї і чолі виступили пруги жил. Та все марно. Капітан навіть не ворухнеться, ніби приріс до помосту. Ще одне надлюдське зусилля. Ще хвилина — і раптом Фрітьоф, ладний уже відмовитися від дальшої боротьби, почув здушений крик:
— Досить! Здаюся, розірвеш мене!
І присоромлений капітан признався, що вдався до хитрощів. Просто хотів провчити студента. Зачепився ногою за якийсь закріплений на палубі гак. Але, побачивши, що не витримає, він поступився. На палубі зчинився гвалт.
— Чи ти ба, студент, а який дужий! — погодилися навіть ті, котрі заздрили Нансенові.
Давно очікуваний крик з марса: «Ведмеді!» — застав Фрітьофа під палубою. Вискочив як стій у капцях, домашніх штанях і светрі, вхопивши по дорозі карабін. Але жовтаве хутро вже зникало за віддаленими торосами. Не роздумуючи ні хвилини, не зважаючи на застережливі оклики товаришів, Нансен пустився в погоню за звіром.
Ведмідь почув за собою переслідувача, наддав ходу, петляючи поміж торосами. Мисливець не відставав. Моряки на палубі лягали від сміху. Та раптом сміх завмер у них на вустах. Захопившись погонею за звіром, що втікав у бік моря, Нансен не розрахував добре стрибка перед розколиною в кризі й шубовснув у воду. Пірнув увесь. Якусь мить видно було тільки високо підняту руку, що судорожно стискала карабін.
— Піде під лід! Тільки його й бачили! — закричали на кораблі.
Кілька чоловік кинулось на допомогу, але з-за криги несподівано висунулася голова, по якій струменями стікала вода. Вимушена купіль не охолодила мисливського запалу Нансена. Між торосами знову майнуло жовтаве хутро. Услід йому кипулася постать людини з розтріпаним чубом. Щоб позбутися впертого переслідувача, ведмідь ускочив до великої промоїни, пірнув і почав спокійно плавати. Чи ж міг він, бідолаха, передбачити, що мисливець, який переслідував його, з розгону стрибне на крижину посеред озерця? Вона різко захиталася під вагою людини. Ледве втримавши рівновагу, Фрітьоф з жахом побачив, що ведмідь повернувся. Мабуть, вирішив розправитися з цим дивним створінням, яке насмілилось ганятися за ним — царем Арктики. Вузький білий лоб висунувся з води, чорні очиці люто подивилися вгору, величезні білі лапи вже дряпали пазурами край крижини. Нансен притиснув рушницю до стегна і, не цілячись, вистрілив. Куля влучила.
— Це йому пощастило, — говорили заздрісники.
— Одчайдушний, загине колись марно від ведмежої лапи, — додавали обережніші, яким було жаль хлопця.
— Він добре знає, що робить. Має хлопець клей в голові, нічого не вчинить, не подумавши, — мовив нарешті боцман, хоча довго не міг забути Нансенові своєї ганебної поразки в «лисячому капкані».
Розділ п'ятий
ЩО РОБИВ ФРІТЬОФ У НЕАПОЛІ?
Жоден з полярних моряків «Вікінга» не впізнав би Нансена кількома місяцями пізніше. Невелика, притемнена зала заставлена високими, до самої стелі, книжковими шафами та столами, на яких було повно пробірок і слоїків з різними видами фауни. Юнак, який ще недавно, перескакуючи з крижини на крижину, ганявся серед сліпучо-білого простору за ведмедем, тепер цілими днями, майже не рухаючись, сидів над мікроскопом. Задуха кабінету замість крижаного вітру, що шмагав в обличчя, тиша замість розміреного плюскоту хвиль і шерхоту налягаючої на борт криги. Але Фрітьоф і тут умів бути щасливим. Із звичним для нього запалом він узявся за дослідницьку лабораторну роботу. Перед ним поставали все нові й нові питання, на які він невтомно шукав відповіді.
Після повернення з північної подорожі Нансен був удостоєний великої честі — його запросили працювати до Природничого музею в Бергені. Незабаром він опублікував цікаву працю про мікроскопічних паразитів, що живуть у нутрощах тюленів.