— Ти побажав собі маму?
— Я побажав цілу родину, — сказав Оїн пошепки, та його почули всі. Томас міцніше стиснув мою руку.
— А знаєш, Оїне, якби твоя мама вийшла заміж за дока, він став би твоїм татом, — демонстративно безневинно припустив Майкл.
— Міку, чому ти ніколи не можеш притримати язика? — зітхнув Томас.
— Ферґус сказав, що вчора ввечері підслухав освідчення, — натякнув із пустотливою усмішкою Майкл.
Ферґус гмикнув, але не став оборонятися чи докоряти Майклові.
— Он на тій гілці сховалася невеличка коробочка. Бачиш? — підказав Оїнові Томас. Оїн зіскочив із Майклових колін і вдивився в густу хвою, туди, куди показував Томас.
— Це мені? — цвірінькнув Оїн.
— Гадаю, можна й так сказати. Можеш забрати її та принести мені? — спитав Томас.
Оїн узяв захований скарб і приніс його Томасові.
— Хлопче, не страшно, якщо її відкриє твоя мама?
Оїн завзято закивав і подивився, як я підіймаю кришку малесенької оксамитової коробочки. У ній лежали два золоті персні без оздоби, один більший, а другий менший. Оїн поглянув на Томаса, чекаючи на пояснення.
— Вони належали моїм батькам. Татові, який помер до мого народження, та мамі, яка вийшла заміж знову й дала мені ще одного тата — тата, який був хорошою, доброю людиною й любив мене, хоч я насправді й не був йому сином.
— Це зовсім як ми з тобою, — сказав Оїн.
— Так. Зовсім як ми з тобою. Оїне, я хочу одружитися з твоєю мамою. Як ти до цього ставишся?
— Сьогодні? — зрадів Оїн.
— Ні, — заговорив Томас, тимчасом як усі довкола засміялися.
— Чому ж ні, Томмі? — наполегливо сказав Майкл, припинивши дражнитися. — Нащо чекати? Ніхто з нас не знає, що принесе завтрашній день. Одружися з Енні й подаруй хлопцеві родину.
Бріджид зустрілася зі мною поглядом і спробувала всміхнутися, та в неї тремтіли губи, і вона притиснула пальці до вуст, намагаючись приховати хвилювання. Я замислилася над тим, що вона думає про власну родину, і подумки проказала молитву за її синів.
Томас вийняв із коробочки обручку і простягнув її Оїнові. Той узяв просте кільце й оглянув його, а тоді повернувся до мене.
— Мамо, ти вийдеш заміж за дока? — спитав він і простягнув обручку мені. На правій руці я завжди носила перстень із камеєю, що належав Енн — для мене це була спадщина, а не обручка, — і тепер зраділа, що можу надягнути на ліву руку перстень Томасової матері, не потрапляючи в незручне становище.
— Підходить, — зауважила я. — Ідеально. Гадаю, це означає, що відповідь — «так».
Оїн радісно писнув, а Майкл скрикнув, схопив маленького хлопчика й підкинув його в повітря.
— Тепер нам потрібен тільки отець Дарбі, — стиха промовила я.
Томас прокашлявся.
— Треба обрати дату.
— Томасе, я поговорив із ним учора після меси, — усміхнувся Мік.
— Справді? — видихнув Томас.
— Справді. Запитав його, чи буде він вільний завтра. Він сказав, що можна влаштувати весільну месу. Ми всі зібралися з нагоди Різдва. Чому б не подовжити святкування? — наполіг Мік.
— Так, чому б і ні? — бовкнула я. Кімната затихла, і я відчула, як моє обличчя спалахнуло.
— А й справді, чому б і ні? — поволі вимовив приголомшений Томас. Відтак його лице зморщилося від усмішки, білозубої та сліпучої, і мені раптом забило дух. Томас підняв моє підборіддя й поцілував мене, стверджуючи домовленість.
— Отже, завтра, графине, — прошепотів Томас.
Тут Оїн запищав, Майкл затупав ногами, а Джо заплескав Томаса по спині. Ферґус дременув із кімнати, зніяковівши від цієї картини та своєї ролі в ній, зате Бріджид сиділа тихо й плела. Її погляд був теплий, а усмішка — щира. Увечері мали повернутися на різдвяну вечерю О’Тули, і тоді ми збиралися повідомити новину їм, але я вже лічила години до того, як стану Енн Сміт.
Я натрапляла на особисте свідчення про те, як Майкл Коллінз, Джо О’Райллі та ще кілька осіб обідали в маєтку Левелін-Девісів у Дубліні. Назва маєтку — Феррі-Парк[53] — навівала думки про ліс, повний м’яких іграшок, схожих на друзів Крістофера Робіна й Вінні-Пуха, і мені стало цікаво, звідки вона пішла. Утім, на цьому оригінальність історії й закінчувалася. Вважалося, що якийсь чоловік лазив на дерева у Феррі-Парку й норовив застрелити Майкла Коллінза крізь вікна їдальні. Охоронець Майкла Коллінза, безіменний у тому свідченні, знайшов снайпера, завів його під дулом пістолета в болото неподалік від маєтку й убив.
Свідчення суперечили одне одному; дехто казав, що Майкл Коллінз тоді був у якомусь геть іншому місці. Але в деталях ця історія була навдивовижу схожа на те, що сталося того вечора під час різдвяної вечері.