— Господи, Енн! — видихнув він. — Я тебе не побачив. Мені подумалося: дивно, що моє ліжко не застелене, та вирішив, що цього не помітили через отой шарварок. Я гадав, що ти в Оїновій кімнаті.
— Як там Роббі? — спитала я. Побачивши його, я відчула таке полегшення, що аж захотілося плакати.
Томас сказав мені те саме, що казав Меґґі й Деніелові, й додав, що рана загоїться, якщо не допустити зараження, і юнак одужає.
Якусь мить ми помовчали, глибоко замислившись про те, що може чекати попереду.
— Деніел сказав, що цей план був повністю твій, — тихо мовив Томас. — Заявив, що Ліаму, Роббі й решті хлопців без тебе були б непереливки. А про Ґарва-Ґліб мені вже й сказати нічого. «Брунатні» підпалювали оселі й не за таке, Енн.
— Здається, я дуже добра акторка, — пробелькотіла я, знічена й задоволена його похвалою.
— Деніел сказав те саме. А ще говорив, що ти розмовляла як пані аж із самої Америки. — Він на мить замислився. — Чому з Америки?
— Я робила все, що могла, щоб вони подумали, ніби я не становлю загрози. Усіляко старалася відвернути їхню увагу. Якщо я не ірландка, чому мене має обходити Ірландська республіканська армія? Я впустила їх, не обурюючись, теревенила, як безголове дівча, і вигадувала все на ходу. Коли вони довідалися, що в лікарні хтось порпався, я думала, що мені буде гаплик.
— Лауданум? — запитав Томас, і в нього сіпнулися губи.
— Так. Лауданум. Деніел О’Тул теж незлий вигадник.
— Що навело тебе на думку про кобилу? Це справді було просто геніально. І кров, і відвернення уваги — геть усе.
— Я колись… читала… одну історію про родину, що жила в Луїсвіллі, у штаті Кентуккі, в середині дев’ятнадцятого століття й вирощувала коней, яких продавала найбагатшим людям Америки, — я знову брехала, та це була добра брехня. Я не читала такої книжки, а написала її. Томас пильно поглянув на мене втомленими очима, чекаючи, коли я продовжу. — Там була сцена, у якій родина відвернула увагу представників влади за допомогою народження лошати… от тільки вона переховувала не зброю, а рабів. Ця родина долучилася до Підпільної залізниці[35].
— Це… неймовірно, — прошепотів він.
— І книжку було написано на основі правдивої історії, — додала я.
— Ні, Енн. Ти. Ти неймовірна.
— А ти виснажений, — шепнула я й побачила, як його очі заплющились, а лице розслабилося. Ми лежали, повернувшись одне до одного на великому ліжку, наче давні друзі під час ночівлі.
— Я знав, що не повинен їхати. Відчував загрозу весь час, поки мене тут не було. Із Дубліна я поїхав о другій ночі. Передав звіт Здорованеві й одразу поїхав сюди, — промимрив Томас.
— Відпочинь, Сетанто, — мовила я.
Мені хотілося пригладити волосся в нього на чолі, торкнутись його обличчя, та натомість я задовольнилася тим, що дивилась, як він спить.
25 серпня 1921 року
Привезти зброю до Ґарва-Ґліба додумався Ліам Ґаллагер, Декланів брат, старший за нього на кілька років. Я вже знав, що Мік користується доступом Ліама до доків у Слайґо, щоб переміщувати вантажі під носом у «брунатних». Під час припливу вони проходили довгим каналом від моря до озера й ховали зброю в печерах на березі, а звідти вже розносили її суходолом. Бен Ґаллагер, найстарший із хлопців Бріджид, працює провідником на маршруті від Кавана до Дубліна, і я не сумніваюся, що його потягом часто потай їде зброя. Мік не так давно говорив про партію «томпсонів», які виведуть вогневу міць ІРА на новий рівень, але ця партія ще не надійшла.
Вогнепальна зброя, що її Ліам і хлопці привезли до Ґарва-Ґліба, тепер складена в ніші десять на десять під дерев’яними дошками, з яких складається підлога в сараї. Цю нішу багато років тому зробили й виклали камінням ми з Деніелом. Її люк важко знайти, не знаючи, що він є; він не потребує ручки завдяки маленькому пружинному стопорному механізму на внутрішніх кутах.
Бен і Ліам роками тримались осторонь. Підозрюю, головно через почуття провини й безпорадності. Коли їхня мати переїхала з Оїном до Ґарва-Ґліба, їм стало легше. Вони не мають змоги утримувати її чи хлопчика. В Ірландії є дві групи людей: фермери з величезними родинами й неодружені дорослі. Позаяк чи не єдина реальна можливість знайти роботу — це еміграція, чоловіки й жінки, які не хочуть їхати з Ірландії, як ніколи довго чекають шлюбу: страх перед нездатністю забезпечити родину заважає чоловікам серйозно дбати про щось інше, крім власного виживання, а жінкам — пускати до себе в ліжко чоловіків.
35
Підпільна залізниця — мережа таємних маршрутів і сховків, що діяла в США на початку та в середині XIX століття, допомагаючи афроамериканцям із південних штатів тікати з рабства на Північ і до Канади.