Через цей лист я ридав — плакав за друга, за нашу країну й за майбутнє, що видавалося неймовірно безрадісним. Я щодня їздив у Слайґо читати «Айріш таймс», приклеєну до вікна універмагу «Лайонс», але Енн не докучає мені й не питає про справи. Вона неначе просто чекає, спокійна і смиренна. Вона вже знає, що буде далі, і її знання — це тягар, який вона досі старалася нести мовчки.
Коли я сказав Енн, що Мік нею цікавиться, вона радо зголосилася допомагати по змозі, хоча, щоб вона повірила, мені спершу довелося показати їй листа від нього. Вона досі наполовину впевнена, що він бажає їй смерті. Читаючи його смутну коротку оповідь, вона, як і я, лила сльози, а я не міг знайти для неї слів утіхи. Натомість Енн підійшла, кинулася в мої обійми та втішила мене.
Я люблю її так сильно, що й сам не очікував такого від себе. Єйтс пише про перетворення душ та слів. Моя душа перетворилася. Змінилася незворотно. І хоча кохання — це справді страшна краса, особливо за таких обставин, я можу хіба що насолоджуватись його кривавою пишнотою.
Якщо я не переймаюся долею Ірландії, то планую майбутнє, у якому чільне місце належить Енн. Думаю про її білі груди й високі підйоми маленьких стоп, про вигин стегон і шовкову шкіру за вухами й зі внутрішнього боку стегон. Думаю про те, як вона позбувається ірландського акценту, коли ми самі, та про те, як її носові голосні та пом’якшені «т» створюють у наших стосунках чесність, якої раніше не існувало.
Американський акцент їй пасує. Тоді я починаю думати про те, що їй також пасує материнство і який вигляд матиме її живіт, округлившись від нашої дитини — тієї, яку Оїн любитиме, про яку він дбатиме. Йому потрібен брат чи сестра. Я уявляю, які історії Енн розповідатиме дітям, історії, що їх вона написала й напише, та людей по всьому світу, які їх читатимуть.
А тоді починаю думати про те, як змінити їй прізвище. Вже скоро.
Т. С.
Розділ 18
Його зізнання
Човен, у якому плив Майкл Коллінз, пришвартувався в Дан Лері із запізненням на кілька годин: наскочив на траулер в Ірландському морі й прибув за якихось сорок п’ять хвилин до урядового засідання Дойлу, призначеного на одинадцяту. Другого грудня Майкл зателефонував до Ґарва-Ґліба з Лондона й попросив Томаса і мене зустріти його в Дубліні. Ми їхали серед ночі, а тоді вимушено прочекали чотири години на причалі у «Форді Т», куняючи, тремтячи й водночас виглядаючи човен. Дублін знову кишів патрулями «чорно-брунатних» і допоміжних військ. Ллойд Джордж неначе подав їм сигнал масово вийти, наочно продемонструвати наостанок, якою Ірландія буде невизначено тривалий час, якщо не досягнути згоди. Нас двічі зупиняли й обшукували: раз — після прибуття до Дубліна, а вдруге — коли ми припаркувалися на пристані в Дан Лері. Тоді ми терпляче чекали, поки вони світили ліхтариками нам в обличчя та на тіла, всередину машини та в медичну сумку Томаса. Я не мала документів, зате була гарненькою жінкою в товаристві лікаря з урядовою печаткою на документах. Нас відпустили без проблем.
Майкл повернувся до Дубліна з Ерскіном Чайлдерзом, секретарем делегації. То був стрункий чоловік із тонкими рисами обличчя й манерами ерудита. Мені було відомо, що він мав дружину-американку й Договору не підтримає. Але він був усього-на-всього посланцем, а не делегатом, і його підпис не буде необхідним для ухвалення угоди з Англією. Він привітався з Томасом і зі мною, втомлено потиснувши нам руки; на нього чекала власна автівка, але він дав нам побути якусь хвильку з Майклом, перш ніж йому доведеться їхати до Меншн-гауса — будівлі, де мали відбутися збори.
— Поговорімо, Томасе, поки ти сидітимеш за кермом. Іншої нагоди, може, й не випаде, — наказав Майкл, і ми втрьох сіли на переднє сидіння автівки: Томас — за кермо, а я посередині. У Майкла був такий вигляд, наче він кілька тижнів не спав. Він обтрусив своє пальто й зачесав назад волосся, поки Томас керував автівкою.
— Скажи мені, Енні, — поцікавився Майкл, — що буде далі? Що доброго можна чекати від цієї пекельної поїздки?
Я всю ніч намагалася згадати заплутані подробиці цієї епохи, а змогла хіба що пригадати в загальних рисах протиборство, що відбувалося від початку перемовин 11 жовтня до подальшого підписання Договору, або ж, як його інколи називали, Статуту, на початку грудня. Сьогоднішня зустріч у Меншн-гаусі не згадувалася мені як продуктивна чи доленосна. Про неї взагалі було мало інформації, крім згадок в подальших дебатах. Це був початок кінця, та в майбутні тижні гризня лише посилиться.