Ішли бої, українські солдати і добровольці гинули, захищаючи нашу державу, а нам від мас-медіа діставались або списки загиблих без їх історій, без героїзації їхньої боротьби та подвигів, або просто доповіді про кількість «200-х» і «300-х». Замість цього нам розповідали про життя та хобі Гіркіна-Стрєлкова, про весілля та багатоженство Мотороли і про його біографію, про пригоди Ґіві, про отамана Козицина, про Лєшего, про Бетмена-Бєднова, про отамана Мозгового, про Бєса-Безлера. Результат цього медійного перекосу я відчув на собі, коли в розмові з іноземними журналістами зміг назвати кілька волонтерів і не зміг розповісти про конкретні подвиги конкретних військових і добровольців. У пам’яті збереглися тільки знакові місця боїв: Іловайськ, аеропорт, Дебальцеве. Вийшло, що конкретним та іноді карикатурним ворогам — представникам сепаратистського і «російського» світів протистоїть безлика армія солдатів і волонтерів. Немов зворотне відображення ситуації в Криму, коли конкретним українським героям протистояла армія безіменних «зелених чоловічків». Чи може у свідомості українців існувати героїчна українська армія без солдатів-героїв і офіцерів-героїв? Мені здається, ні. Поки що ж завдяки нашим українським мас-медіа ми більше знаємо про ворогів української держави, ніж про її захисників і героїв.
2 січня 2016 року. Новорічна електрика та «режим очікування»
Коли на вулиці мінус 16, то мимоволі прискорюєш крок і не озираєшся. Мороз підганяє. Хочеться швидше пройти від пункту А до пункту Б і знову опинитися в затишному теплі. Точно так українці тепер сприймають, я гадаю, весь минулий рік, який хотілося пройти якомога швидше, щоб опинитися в затишному та мирному майбутньому, немов усе залежить не від самих людей, а від настання тієї чи іншої календарної дати. І ось настав Новий рік, відсвяткований із шампанським і без феєрверків, а миру в Донбасі, а значить, і в усій Україні, все ще немає. Дію мінських домовленостей подовжено ще на один рік. Український уряд оголосив про те, що з 1 січня 2016 року громадян країни чекає безліч змін на краще. Прийнято багато нових законів. Головне — прийнято державний бюджет, а значить затримок із виплатою пенсій не буде! Але жоден новий закон не викликав стільки емоцій і дискусій, як закон про декомунізацію, прийнятий іще навесні минулого року.
Відразу після прийняття цього закону почалась і досі не закінчилася хвиля перейменувань міст, сіл і вулиць, названих на честь подій або діячів комуністичного радянського минулого. Щоб перемогти місцевий саботаж, закон дав місцевій владі обмежений час на прийняття рішення про нову назву. Після закінчення цього часу рішення має приймати український парламент. І ось індустріальному Артемівську в Донбасі, названому колись на честь більшовика й соратника Володимира Леніна — Артема, — повернули старовинну назва Бахмут. Але один із найбільших українських металургійних комбінатів, розташований у цьому місті, як і раніше, поки що називається «Артемівський меткомбінат з обробки кольорових металів». І працює цей комбінат, не звертаючи уваги на війну, не звертаючи уваги на те, що власники його — брати Клюєви — давно втекли в Москву разом із колишнім президентом Януковичем. Працює майже ударно і своєю працею ніби «примиряє» дві воюючі сторони — сепаратистів із їх російськими «помічниками», які перебувають за трохи більше ніж 50 км від міста, і українську армію з добровольцями. Півтора року вже як «примиряє». Адже «працює» останнім часом на металобрухт війни й на гільзах від снарядів та іншої артилерії. Як потрапляють на комбінат гільзи з української сторони розуміло, адже місто розташоване в зоні АТО — антитерористичної операції — на території, контрольованій українським урядом. А ось як потрапляють туди гільзи від сепаратистів, можна тільки здогадуватися. Хоча це й не важко. Польових і лісових доріг у цих краях сотні, блокпостів української армії — набагато менше. Люди — всюди люди і всюди хочуть їсти. З ким-небудь та домовишся! Так і робота є у фахівців з обробки кольорових металів, і сировина, і товар, урешті-решт. І гільзи від снарядів, випущених по один одному сепаратистами й українськими військовими, перетворюються в печі на новий метал.