Українські «видимі» письменники перестали писати прозу, перейшли в розряд свідків подій, свідків і тлумачів. З’явилося багато публіцистики, письменники без участі української держави, яка ніколи не цікавилася думкою або можливостями своїх письменників, почали їздити в Донбас, у зону військового конфлікту, проводити там дискусії та зустрічі, намагатися розворушити людей, які ніколи раніше не висловлювали своєї думки та вважали, що їх думка нічого не означає. Цей процес триває й донині. Ті, хто відійшов од художньої прози, в основному ще до неї не повернулися. Хоча час іде, час минає і, врешті-решт, хід подій в Україні визначають політики — українські та іноземні, а не письменники.
15 березня 2016 року. Україна. Весняний вид зверху
Сіра й не дуже холодна зима покинула, нарешті, територію України. На вулиці потеплішало, та й політичне життя в країні швидко нагрілося під березневим сонцем. Можливо, навіть занадто швидко.
На тлі гучних відставок міністрів і їх заступників, відповідальних за проведення реформ, зазвучали нові звинувачення в корупції та некомпетентності на адресу прем’єр-міністра Арсенія Яценюка і команди Президента, але зазвучали вони голосніше за все з боку політиків, які, хоч і потрапили до парламенту, але опинилися між владою й опозицією, тобто — без діла.
Першою на стежку війни вийшла Юлія Тимошенко. Для цього вона спеціально поміняла зачіску та стиль одягу. Аби відразу всі зрозуміли, що це — нова Юлія Тимошенко, яка вийшла боротися за нову владу. Її надії залишити парламент без коаліції і таким чином домогтися дострокових парламентських, а потім, якщо пощастить, і президентських виборів поки що не здійснились. І насправді у неї шансів мало. Не тільки тому, що тепер серед політиків-популістів конкуренція набагато вища, ніж раніше, але й тому, що виборці, як здається не тільки мені, від неї втомилися. З іншого боку, спроба розвалити парламентську коаліцію й таким чином відправити Кабінет міністрів у відставку виявилася на належному рівні струсом і для Адміністрації Президента Порошенка, і для прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. На нього вже дивляться, як на колишнього прем’єр-міністра. Так що цілком можливо, коли ви читатимете ці рядки, в українського прем’єр-міністра вже буде інше прізвище. Україна переповнена чутками про можливих кандидатів на нового прем’єр-міністра. Чутки правлять бал тому, що влада занадто мало спілкується з народом і з пресою та неохоче ділиться інформацією про те, що насправді відбувається в її коридорах. Ці «коридори влади» не надто добре «освітлені»! Зате все, що можна побачити неозброєним оком, привертає нині набагато більше уваги українських громадян і журналістів.
Військовий конфлікт у Донбасі та Криму збігся зі вступом у відкритий продаж дронів, квадрокоптерів, інших літальних апаратів, забезпечених відеокамерами та дистанційним керуванням. Спочатку українці збирали гроші, щоб забезпечити армію та добровольчі батальйони цими літаючими засобами розвідки. Потім вони ж із жадібністю поглинали відеоролики, записані дронами над Донецьким аеропортом, які показували місця боїв, позиції сепаратистів і російських артилеристів. Але тепер дронів і квадрокоптерів стало так багато, що літають вони над головами майже в будь-якому населеному пункті України. Літають, знімають на відео те, що відбувається там, і відкривають українцям очі на проблеми, про які, як мені іноді здається, навіть влада не знає.
Останні місяці на північному заході України посилилася «бурштинова лихоманка», яка чимось нагадує «золоту лихоманку» на Алясці сто років тому. Про це іноді писали в газетах, але масштабів цього явища до недавнього часу ніхто не уявляв. І ось днями з’явилися фото і відео, зняті з висоти пташиного польоту, які доводять, що поки одні українці намагаються навести лад у своїх містах, допомагаючи новій поліції, поки волонтери допомагають армії, що стоїть на позиціях у Донбасі, тисячі, якщо не десятки тисяч інших українців знищують десятки квадратних кілометрів лісів заради того, щоб знайти кілька кілограмів бурштину й продати його через посередників у Польщу або Китай, де з нього зроблять ювелірні прикраси.