На сьогоднішній день головним гальмом у справі подальшого зближення України з політичною Східною Європою є українські та польські націоналісти. Як найконсервативніша й одночасно найагресивніша політична сила, вони наполегливо намагаються побудувати стіну між Польщею та Україною. Іноді здається, що польські націоналісти бояться зближення України з Європейським Союзом. Хоча самі вони теж, як і багато українських націоналістів, виступають регулярно і з критикою ЄС, і з пропозиціями послабити зв’язки з Брюсселем.
У цій ситуації Україні було б розумно розвивати політичні зв’язки з іншими державами східного блоку «Європейського Союзу»: з Угорщиною, з Румунією. Історичні конфлікти і трагедії, якими підживлюють свою діяльність і українські, і польські націоналісти — це специфіка тільки польсько-українських відносин. Ні з Чехією, ні з Румунією причин звинувачувати одна одну у військових або інших злочинах немає. Але Польща й Україна продовжують завдяки своїм націоналістам поводитись як сіамські близнюки, які час від часу сваряться і лаються, але нікуди подітися одне від одного не можуть. Тому навряд чи варто очікувати, що українці змінять країну, за якою вони слідом «ідуть» у Європу, йдуть у майбутнє.
У польських університетах нині налічується кілька десятків тисяч українських студентів. В основному це діти представників середнього класу. Діти політиків і олігархів вчаться в Англії та США. Але тут мова йде вже про сотні. Українські студенти польських університетів після закінчення навчання або залишаться в Польщі, або повернуться додому. Далі на захід вирушить меншість.
Нове покоління українців уже являє іншу Україну. Ту Україну, якої поки що немає, але яка виникне, коли вони стануть дорослими. Нове покоління українців, які вчаться в Польщі, почуваються як удома не тільки в Польщі, але й далі. Вони більш мобільні, більш сміливі та більш толерантні. Серед них практично немає націоналістично налаштованих активістів. Такими стають ті, хто не може або боїться їхати з України на навчання або роботу.
Зрозуміло, що українці різні, й у кожному регіоні України є своя специфіка, люди відрізняються звичками, ментальністю та укладом життя.
Частина українців, які живуть на сході, не вважають Польщу Європою, але вважають Росію великою. Цих людей більше приваблює Євразія, тому що вона їм зрозуміліша. Вона більш жорстока, але і більш проста для звикання. Одначе таких людей з кожним днем стає все менше. Коли-небудь їх стане так мало, що вони зможуть легко зірватися з обжитих місць і розчинитись у Сибіру або на Північному Кавказі. Нині вони з російською зброєю в руках борються з Україною за право залишитися в своїй особистій Євразії. Вони бояться Європи, вважаючи, що Східна Європа — це жебрачка на службі у Західної Європи, а Західна Європа теж не самостійна і робить усе за вказівкою США. Для цих людей європейський вектор розвитку України — це шлях у нікуди. З їхніх аргументів, створених російськими пропагандистами, можна сміятись. Але проблема в тому, що прикордонні з Росією східні території України якщо і стануть частиною політичної Східної Європи, то набагато пізніше, ніж усі інші регіони. Їх утримуватимуть християнськими цінностями від європейських цінностей. Їм будуть продовжувати пояснювати, що Європа веде війну з православ’ям і саме заради цього Європейський Союз розширюється.
Насправді багато проєвропейськи налаштованих українців теж не завжди можуть відповісти на питання: «Навіщо Європі Україна?»
На це ж питання не зможуть відповісти і багато політиків. Просто рятувати Україну від Росії та від власних проблем, пов’язаних із корупцією та некомпетентністю політиків і держслужбовців, Європа не зобов’язана. Але вона це робить. На жаль, навіть проєвропейські політичні партії України не ведуть по-справжньому серйозної роботи з населенням, аби прояснити українцям процеси, що відбуваються в Європейському Союзі, щоби змалювати різні варіанти європейського майбутнього України та щоб підготувати українців до іншого рівня громадянської відповідальності, яка більш звична для європейського суспільства. Стати «другою Польщею» Україна зможе, тільки якщо Польща економічно стане «другою Німеччиною». Стати частиною політичної Східної Європи і тим самим посилити східний блок Європейського Союзу Україна зможе. Але для цього буде потрібно чимало часу і зусиль як самих українців, так і європейців. Підтримки тільки від Литви й Польщі Україні буде замало.