11 лютого
День паніки. Зранку писав статтю вдома. Після обіду зібрався до Українського дому на круглий стіл за участю Андруховича. На вході до Українського дому охорона Майдану попросила пропуск. Я сказав, що у мене немає. Попросили будь-який документ. Витягнув свою книгу з фоткою на задній сторінці. Показав — пропустили. Сів у очікуванні круглого столу, тут дзвонить Габі: «Я сама, Таня пішла, у нас під дверима сидять троє в чорному. Мені страшно. Що робити?» — «Будуть дзвонити — не відчиняй». Підсів поруч зі мною Льоня-антикварник. Бачить, що я стурбований. Запитав, у чому справа. Я розповів. Він підкликав Сергія, начальника охорони Автомайдану. Той каже: «Треба їхати!» Вийшли, сіли в таксі, за кермом Андрій. Поїхали. По дорозі новий телефонний дзвінок від Габі: «Вони дзвонили в двері, але я не відчинила!» — «Нікому не відчиняй, ми їдемо!» — сказав я. На початку Рейтарської потрапили в пробку. Заїхали з двору. Сергій надів рукавички, сказав, що піде сам. Мені порадив сидіти в машині. Попросив, щоб я подзвонив Габі і сказав їй відчинити йому двері. Він назветься «Карл». Його не було хвилин десять. Я почав нервуватися. Запропонував водію Андрію зайти в парадне. Зайшли, я подивився вгору і побачив на третьому поверсі спини чоловіків. Повернулись у двір. Сергій з’явився з арки. Сказав, що один із них «мент», а двоє інших — «нічого особливого». Сказав, що «сфотографував» їх. «Усе гаразд. Тепер вони нічого не зроблять! Можемо їхати назад. Вони сказали, що чекають мешканців квартири номер 8 і щось про склопластикові вікна». Все це схоже на маячню. У квартирі номер 8 нікого немає, там порожньо. Її іноді здають в оренду.
Приїхали назад до Українського дому. Круглий стіл тривав. Мовців слухали з тридцятеро людей. Набагато більше людей просто ходили по будівлі з бейсбольними битами в руках, у касках і бронежилетах. Ходили повз нас медики-волонтери Майдану. Сидіти і слухати про реакцію Заходу на Майдан я вже не міг. На душі було неспокійно і, врешті-решт, я пішов. Піднявся Трьохсвятительською на Володимирську, забрав із майстерні свій комп’ютер і повернувся додому. У парадному вже нікого. Тихо, спокійно.
Увечері Габі розповіла Лізі про подію. Ліза була незадоволена. Сказала: «Перестань гратися в Джеймса Бонда!» Здається, вона не розуміє всієї серйозності ситуації.
13 лютого
Острог. Учора після семи годин, проведених в автобусі, доїхав до Рівного. Заїжджали на різні автовокзали райцентрів і Житомира. До автобуса заходила торговка біляшами, після неї жінка років 55-ти з чорним кульком, в який просила кидати гроші їй на якусь операцію. Навколо тривали дивні телефонні розмови по мобільнику. Якийсь пристойно одягнений громадянин років 50-ти говорив із автобуса, що він їде до Львова через Рівне. До Рівного автобусом, а потім електричкою, і що там він для когось замовить авіаквиток до Львова, хоча краще б до Варшави, бо далі треба їхати до Катовіце. Водій, який говорив у Києві та до в’їзду в Житомир по-російськи, далі перейшов на українську. У Рівному на автовокзалі мене зустріли Вікторія і Марк — організатори літературних заходів, молоді, трохи «зарегенні», у них громадська організація «Література В», вони організовують зустрічі з письменниками, продають на них квитки, живуть на самоокупності, але явно з мінімальними очікуваннями. Однак організовано все було відмінно. В університеті, потім у «Книжковому супермаркеті». Виспався в порожній квартирі, яку для мене зняли організатори на дві ночі біля автовокзалу. А зранку, доїхавши швидше запланованого до Острога, прогулявся по лівій стороні міста.
Було спокійно, майже безлюдно, маса собак у будках. Якби собака дійсно був другом кожної людини, то у нас жили б 45 мільйонів собак: кожній людині по чотирилапому другу.
У країні триває бардак. «Регіони» все голосніше кричать про федералізацію, хочуть залишитися при владі у своїх географічних осколках, як лідери республіканських компартій залишалися при владі після відколу від СРСР. Але напруга в Києві наростає. Тут, в Острозі, за 300 кілометрів од Києва, тихо і спокійно, тільки на стовпах листівки не першої свіжості: «Всі на Київ! Допоможемо Майдану». У Рівному на місцевому Майдані кілька наметів і людей 20—30 біля них. Там обласна рада обрала голову «Народної ради» своїм головою — добре, що він був також депутатом облради. Голова області це схвалив. І все заспокоїлося. Всі дивляться на Київ. Чекають, що буде далі.
Учора після зустрічі в КС підійшов Олександр, «аспенівець». Випили з ним чаю. Питав, що можна робити на місцевому рівні, аби пожвавити і підтримати суспільне життя. Поговорили про можливий конкурс есе серед молоді на тему «Майбутнє належить нам», з тим, щоб зібрати фіналістів у Рівному, влаштувати обговорення та спробувати їх зробити клубом, з ФБ-сторінкою, з іншими заходами.