Тротуари на Хрещатику навпроти колишнього книжкового «Знання» розібрано й перетворено на стовпчики та стінки з цегли, дуже схоже все це на майданчики для гри в пейнтбол. Треба вже повертати центру Києва нормальний вигляд, але революціонери все ще відмовляються залишати мерію та роз’їжджатися по домівках.
Бондаренко, тимчасовий голова Київської адміністрації, спокійно скаржиться, що й досі не може навести лад і не може звільнити мерію від революціонерів, які живуть у ній. Там занадто багато різних груп, одна одну вони не слухають, деякі революціонери вимагають безкоштовну квартиру, хтось просить прописку, хтось просить допомогти йому знайти постійну роботу в Києві. Вони ж «узяли» Київ, відібрали його в Януковича. Тепер сподіваються, що їм за це віддячать. Хоча чим нормальна країна, звільнена від корупції, не найкраща вдячність для всіх її нормальних громадян? Але в тому ж бо і справа, що боротьба радикалізує нормальних громадян, а громадяни, які стали радикальними, навряд чи є нормальними і повністю усвідомлюють свої дії. Має пройти якийсь час. Країні потрібен спокій, як хворому, що видужує. Тільки поки що цього спокою немає, бо поруч перебуває стурбована «єврореволюцією» Росія на чолі з Путіним. Путін робитиме все, аби довести російському народу, що владу не можна змінити за допомогою революції. А значить, в України попереду ще маса проблем, які буде дуже важко розв’язати.
14 березня
Минулої ночі 38 «вояків Нарнії» з дерев’яними палицями та ножами в руках захопили в Києві відділення одного з банків, роззброїли охоронців і просто зайняли приміщення. Гроші та документи не шукали. Коли приїхала міліція, почалися довгі й не зовсім зрозумілі переговори із нападниками на банк. Хтось із «воїнів» заявив, що вони прийшли охороняти банк від можливого нападу, інші «воїни» сказали, що вони «просто проходили повз банк», але чомусь він привернув їхню увагу. Після недовгих переговорів «воїни Нарнії» повернули зброю офіційній охороні, здали свою зброю — кийки та ножі — міліції й звільнили приміщення, після чого їх було відпущено міліцією. Тепер міліція вивчає всі відеозаписи камер спостереження банку, аби зрозуміти, що і як насправді відбувалося. «Воїнів», я думаю, не каратимуть. Вони показали себе під час Майдану, під час боїв із «Беркутом». Ці молоді любителі фентезі та фантастики є найекзотичнішим бойовим загоном української «єврореволюції». З дерев’яними щитами і з дерев’яними мечами вони з’явилися на Майдані у грудні та спочатку додали протестам атмосфери карнавалу. Це потім їхні ряди зрідіють завдяки снайперам. Когосьуб’ють, когось поранять. І екзотичною залишиться їхня самоназва. Тепер вони, як багато інших груп учасників протестів, як і самоорганізовані загони активістів, що з’явилися після перемоги революції, шукають застосування для своєї соціальної енергії. Просто «ходять повз чогось», будучи готовими втрутитися в будь-яку ситуацію, яка може їм здатися підозрілою. В принципі знайти застосування такої енергії в Києві, та й по всій країні, тепер дуже легко. Настає час помсти і нового переділу власності. Багато скривджених минулою владою та її представниками хочуть швидко і так само беззаконно, як колишня влада, повернути собі те, що було відібрано. Відбуваються й протилежні ситуації: люди, яких було справедливо звільнено з їхніх посад за минулої влади, залучають майданівців, аби захоплювати кабінети й виганяти з них чиновників, найнятих замість них. Усе це відбувається швидко, галасливо, жорстко і не завжди справедливо. Приходить якась жінка на Майдан і каже, що за Януковича її за «підтримку опозиції» звільнили з посади директора, наприклад, Центру театрального мистецтва, розташованого на Володимирській. Насправді її звільнили за фінансові порушення, але хто про це знає на Майдані? Вона — «жертва режиму», її треба захистити. І йдуть два десятки майданівців, виганяють нового директора Центру театрального мистецтва на вулицю і кажуть, що він там більше не працює. А ця жінка займає кабінет директора і просить майданівців чергувати внизу, виконуючи роль охорони. Вигнаний директор, абсолютно нормальна людина з чистою репутацією, теж іде на Майдан і розповідає про те, що сталось, іншим майданівцям. І приходять із ним до будівлі Центру інші «майданівці», й знову починаються розбірки, в результаті яких жінку виводять із кабінету і законний директор повертається на своє робоче місце. І теж просить майданівців не йти, а поохороняти будівлю.
Коли цей соціально-броунівський рух закінчиться, сказати важко. Для революціонерів революція триває, її не можна зупинити. Піти — значить зрадити революцію. Ніхто не хоче бути зрадником революції, тому всі шукають привід, місце, можливість відновити справедливість. Не обов’язково історичну справедливість, а скоріше ситуативну.