Щоправда, «санкціоновані» поїздки до Криму вже відбуваються. Днями представники української влади відправили до Криму три тисячі закордонних паспортів для жителів Криму. Ці закордонні паспорти було оформлено в Дніпропетровську, а потім кур’єром, явно без інформування нової російської кримської влади, доставлено на острів і передано тим жителям Криму, які хотіли оформити українські паспорти для поїздок за кордон. Ця історія вже «тягне» на сюжет пригодницького шпигунського роману. Таким же чином днями до Криму привезли гроші в сумі 80 тисяч гривень сім’ям двох загиблих громадян України — військового Сергія Корякіна, етнічного росіянина, вбитого при штурмі проросійськими добровольцями та російськими військовими української військової частини біля Сімферополя, і Решата Ахметова, кримського татарина і активіста Євромайдану, викраденого і вбитого тими ж проросійськими добровольцями. У Криму починається нове життя, яке може дати масу матеріалу для авторів наступних кінофільмів про Джеймса Бонда.
У Києві життя увійшло в більш-менш нормальне русло. Крім прогнозу погоди, кияни щоранку уважно стежать за повідомленнями про курс долара та євро. Незважаючи на обіцянки відкрити європейські ринки для українських товарів, курс української валюти падає. Поки що падіння це не можна назвати катастрофічним, але сама тенденція не тішить. Мітинги проросійських сил на південному сході України тривають, але на них приходить набагато менше людей. Кілька великих операцій Служби безпеки України, в результаті яких на українській території було заарештовано, зокрема, й співробітників російських спецслужб зі зброєю та грошима для сепаратистів, заспокоїли жителів Західної і Центральної України, які висловлювали сумнів щодо бажання СБУ та міліції по-справжньому захищати державність України в російськомовних регіонах. Члени груп «Правого сектора» та «Народної самооборони», які брали участь в Євромайдані, продовжують записуватися в Національну гвардію, яка вже допомагає українським прикордонникам охороняти державні кордони на сході та півночі країни. Тому потік контрабанди через російсько-український кордон зменшився в десять разів, а на деяких ділянках кордону з Росією взагалі припинився. Багато місцевих жителів прикордонних сіл цьому зовсім не раді, адже вони вже два десятки років заробляли на контрабанді. Та схоже, що кордон уже ніколи не буде «прозорим». Усе більше українських політиків говорять про необхідність введення візового режиму з Росією. Якщо Європа протягом найближчих двох років дійсно оголосить про скасування віз для українців, візовий режим із Росією стане реальністю. Жителям Східної України, які звикли їздити в Росію на заробітки, це, звичайно, не сподобається. Але повернення до колишньої «політики добросусідства» вже не буде. Це зрозуміло. Особисто мене можливе введення візового режиму з Росією не лякає. Мене лякає можлива російська інтервенція на сході та півдні країни. Дуже не хочеться думати про можливу війну, але ще не було дня, щоб це не спадало на думку. Навіть те, що почалася весна, сонце підігріло землю і розпустилися раптово квіти, не відволікає мене від політики. А відволіктися хочеться дуже сильно. І не тільки мені.
26 березня. Середа
Приємно одну ніч ночувати в паризькому готелі, а наступну — в українському селі. А на східному фронті без змін. Але, напевно, там, як і тут, голосніше співають вранці птахи, що радіють весні. У мене ця весна радості не викликає, і мені співати не хочеться. Але зате тепле ранкове сонце заспокоює, зупиняє погані передчуття, відволікає від них.
Ліза вчора вранці поїхала звідси до Києва, залишивши Антона і Тео самих до вечора, до мого приїзду. Щоправда, попередила сусіда, і він приходив кілька разів, цікавився, чим вони займаються. А коли приїхав я, а діло було вже після 9-ї вечора, вдома був порядок, тільки впав у вічі непомитий посуд на кухні. Тео розфарбовував фігурки воїнів, складених із набору-конструктора, подарованого йому на день народження. Розфарбовував якоюсь особливою, дорогою фарбою, на яку витратив свої власні 500 гривень. Але головне, що обидва вони радіють результату.