Політологи припускають високу, до 80%, явку на вибори президента, якщо вони, звичайно, відбудуться. Одначе така висока явка на вибори навряд чи можлива на сході країни, де донбаським виборцям просто нікого обирати. Вони звикли голосувати за «своїх», за представників «донецького клану», але ті вже не беруть участь у виборах. Та й воєнні дії на сході України навряд чи закінчаться до 25 травня. А оскільки вони не закінчаться, то загиблих і поранених серед місцевого населення буде все більше. Місцеве населення вже показало, як воно «любить» Київ і українську армію. Кілька днів тому місцеві бабусі та жінки принесли українським солдатам гарячу домашню їжу. Солдати, втомлені від хліба з ковбасою, з радістю пообідали і вже через кілька годин опинилися в тяжкому стані в госпіталі — їжа виявилась отруєною.
Донецьк у цій війні не переможе. Я думаю, що це зрозуміло й донецькій еліті. Але донецькій еліті, як і політикам із Москви, не важливо, скільки людей загине, а скільки залишиться каліками. Москві потрібні докази «звірств української армії», їй потрібні численні жертви серед мирного населення, щоб було чим виправдовувати своє втручання в події в Україні. А донецькій еліті, що звикла бути повноправними господарями цих територій, важливо виторгувати у нової київської влади гарантії того, що все залишиться, як було за Януковича. Тобто регіон Донбасу буде отримувати багатомільярдні субсидії на підтримку збиткової вугільної промисловості, ці субсидії ділитимуть між собою представники «еліти», а шахтарі, як і раніше, отримуватимуть мізерну, але гарантовану зарплату і дозволять місцевим олігархам і далі вести переговори із владою від свого імені.
Втім, найцікавішим тепер мені видається той факт, що донецькі шахтарі сепаратистів не підтримують. Бойовики вже кілька разів намагалися захопити шахти і змусити шахтарів узяти в руки зброю і теж зайняти позиції на блокпостах навколо своїх міст і містечок. Але ці спроби провалились. У сусідній із Донбасом Ростовській області Росії всі шахти за останні роки було закрито й шахтарі, які працювали на них, залишилися безробітними. У Росії, багатій газом і нафтою, вугілля виявилося непотрібним і занадто дорогим. Тому українські шахтарі попросили сепаратистів не відволікати їх від роботи, а лідери шахтарських профспілок публічно виступили проти федералізації і тим більше проти референдуму про приєднання до Росії. Відсутність шахтарів серед сепаратистів у регіоні, який називається «шахтарським краєм», позбавляє проросійських бойовиків ідеологічної переваги виступати від імені місцевого робітничого класу. У Києві сподіваються, що шахтарям набридне війна у них під боком і вони самі виступлять проти сепаратистів. Але це навряд чи станеться знову ж через принципову регіональну корпоративність Донбасу. Донбас визнає тільки жорстку та сильну руку, і бажано «свою». Якщо «рука Києва» виявиться сильнішою проросійських бойовиків, то Донбас буде змушений визнати Київ.
12 травня 2014 року. Україна. Похорон і «референдум»
Людині властиво боятися найгіршого, але таємно сподіватися на краще. Однак іноді настають часи, коли це правило не спрацьовує і люди стають фаталістами, не очікуючи від найближчого майбутнього нічого, крім катастрофи. Велика частина громадян України саме з такими почуттями очікувала «святкування» культового радянського свята 9 Травня — Дня Перемоги над фашистською Німеччиною. Саме в цей день очікувалася різка ескалація насильства на сході та півдні України, яка мусила за два дні трансформуватися в нову, більш масову проросійську революцію, метою якої стало б спочатку проведення референдуму про самостійність, призначеного на 11 травня, а потім вже і фізичне відділення Південного Сходу від держави України. Проте вже за тиждень до Дня Перемоги можливий успіх широкого проросійського повстання було поставлено під сумнів не тільки трагічними подіями в Одесі, а й неможливістю сепаратистів узяти під контроль нові території в Луганській і Донецькій областях. В Одесі, місті, де проживає один мільйон жителів, атака 400 сепаратистів на марш за єдність України викликала контратаку двох тисяч прихильників єдиної України, що закінчилася смертями майже 50 осіб, в основному прихильників Росії. При цьому більшість жителів Одеси політикою не цікавляться, і на ці трагічні події вони майже не відреагували. Спроби проросійських сил «розгойдати» ситуацію в інших містах теж успіху не мали. Антитерористична операція поблизу кордону з Росією, в результаті якої було заблоковано з усіх боків взяте сепаратистами під повний контроль місто Слов’янськ, хоч і викликала багато критики, але свою головну мету виконала. Сепаратисти зі Слов’янська не змогли розширити зони свого контролю на прилеглі міста й містечка. Може, тому раптом президент Путін і звернувся до сепаратистів із проханням перенести референдум із 11 травня на більш пізні дати. І тут уперше сепаратисти заявили, що вони Путіна поважають, але «референдум» усе одно проводитимуть 11 травня. Можливо, так спочатку і було заплановано: Путін просить сепаратистів щось зробити, вони цього не роблять, після чого Путін розводить руками і говорить усьому світу: «Бачите, Росія не має ніякого впливу на цих сепаратистів». Але, цілком можливо, причиною такого прохання міг бути й аналіз ситуації в Донбасі, й розуміння російськими кураторами українських сепаратистів, що провести запланований «референдум» так, аби він мав хоч трохи легітимний вигляд, неможливо.