9 червня 2014 року. Україна і Росія: хто кого боїться?
7-го червня п’ятий Президент України Петро Порошенко виголосив свою інавгураційну промову, і командування Збройних сил Росії вже наступного дня оголосило про початок нових військових навчань — цього разу для залізничних військ. Під час навчань російські залізничні війська тренуватимуться в найкоротші терміни перекидати всі інші види військ, уключаючи танкові та артилерійські частини, з Далекого Сходу в центр Росії та на її західні кордони — ближче до України. Політологи і в Росії, і в Україні зійшлися на думці, що причиною початку військових навчань стала одна фраза з інавгураційної промови нового українського президента: «Крим був, є і буде українським!» Скільки мільйонів доларів буде витрачено на ці навчання, я не знаю, але ще ніколи Росія так не реагувала на слова українських президентів. Слова Петра Порошенка явно коштують дорого. Принаймні для Росії. Втім, у своїй промові український президент багато говорив про мир і про стабільність. Він підтвердив подальше зближення України з Європейським Союзом, на що міністр закордонних справ Франції відразу повідомив, що Європа ще не готова прийняти Україну в свої обійми. При цьому французький міністр підкреслив, що це думка не тільки Франції, а й інших європейських країн. «Стара Європа» хоче остудити європейські надії українців, але робити це не обов’язково. Європейські надії українців нині не пов’язані з членством України в Європейському Союзі. Для українців набагато важливіше реформувати свою країну, очистити її від корупції та перетворити на правову державу. Виконати ці завдання, можливо, виявиться важче, ніж домовитися з Брюсселем про членство України в ЄС. Тим більше, під час військового конфлікту на сході країни.
Церемонія інавгурації Петра Порошенка викликала захват у багатьох громадян України, але одночасно стала приводом перших нападок радикальних націоналістів на нового президента. Ірина Фаріон, депутат парламенту від партії «Свобода», відразу після його промови, частину якої він виголосив російською мовою, звинуватила його в приниженні української мови. Інші прихильники європейського майбутнього України були обурені тим, що на урочистий прийом на честь інавгурації було запрошено колишніх соратників утікача-президента Віктора Януковича, зокрема й Єфремова — голову фракції Партії регіонів у парламенті України, «господаря» Луганська, якого багато людей не без підстав вважають одним із організаторов військових дій проти нової влади в Луганській області. Серед запрошених на урочистий прийом були й інші представники колишньої влади. Щоправда, серед запрошених ніхто не побачив учасників Євромайдану, крім одного активіста — Ігоря Луценка. Майдан зробив свою справу — Майдан може померти?!
Для нової влади революція закінчилась, і революціонери можуть повертатися додому. Більшість революціонерів уже покинули Київ і вирушили на схід України воювати за територіальну цілісність України в складі нещодавно організованої Національної гвардії або повернулися додому. Ті, хто залишилися нині на Майдані, а це якісь кілька сотень майданівців, потроху починають дратувати нову владу. Спроба за допомогою «народних зборів» на Майдані ухвалити рішення про повернення центральної частини української столиці до нормального життя провалилася. Ті революціонери, що залишилися жити в наметах на Майдані та в будівлі мерії, дружно проголосували, щоб залишитися. Повторюється ситуація, яку Київ уже пережив один раз після перемоги Помаранчевої революції. Тоді теж учасники революції, які приїхали з інших регіонів, сподівалися, що нова влада винагородить їх за їхній подвиг квартирами та роботою в Києві. Але цього не сталося. Не станеться й цього разу. Тим більше, що серед тих, хто тепер живе на Майдані, багато хто прибув до Києва вже після перемоги проєвропейської революції.
Першого ж дня свого президентства Петро Порошенко запропонував мирний план урегулювання ситуації в Донбасі. Цей план було почуто всією Україною, крім Донбасу. Ні, звичайні жителі Донбасу почули і, можливо, зраділи. Але для досягнення миру в цьому регіоні треба говорити з політичними силами, здатними зупинити військовий конфлікт, а таких сил у регіоні немає. Партія регіонів тепер утратила свій вплив, а сепаратисти не представлені жодною політичною силою. «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» українським урядом оголошені терористичними організаціями. Самопроголошені мери донецьких міст не є політичною силою. Всю їхню діяльність спрямовано на посилення хаосу. У містах, захоплених сепаратистами, не працюють банки, магазини, немає електрики та води, практично неможливо отримати медичну допомогу. Пенсіонери перестали отримувати пенсії, оскільки банки вже пограбовано й вони стоять порожніми, поштові відділення не працюють, а інкасаторські машини з грошима для пенсіонерів не доїжджають до мети — їх грабують дорогою. Життя в Слов’янську, Краматорську та кількох інших містах Донбасу зупинилось. У Луганську і Донецьку ще можна купити продукти харчування, але все більше людей виїжджають до Центральної чи Західної України. Всі багаті жителі Донбасу вже покинули регіон. Губернатор Донецької області Сергій Тарута і «господар» Донбасу, найбагатша людина в Україні, Рінат Ахметов уже не перший тиждень живуть у Києві. Повернутися вони зможуть тільки після «зачистки» регіону від збройних російських добровольців і від місцевих сепаратистів. Загальна кількість цієї добре озброєної антиукраїнської армії становить до 10 тисяч осіб. Серед них чимало професійних військових, які воювали в Афганістані та в Чечні. У них є артилерія, вони здатні збивати вертольоти й літаки українських Військово-повітряних сил, вони краще орієнтуються в місцевості. Але при цьому вони зазнають утрат не тільки під час боїв з українською армією і Національною гвардією. За останній час близько сотні бойовиків було вбито місцевими кримінальниками, які вважають, що російські найманці отримують по 300 доларів за день. Можливо, через це різні групи бойовиків почали звинувачувати одна одну в зраді та в таємних зв’язках із київською владою.