Київська влада ж не втомлюється повторювати, що військові дії на Сході закінчаться дуже скоро: протягом тижня або двох. Може, дійсно деякі групи місцевих сепаратистів в обмін на обіцяну амністію таємно перейшли на бік української влади?! Якщо це правда, то втрати російських «добровольців» найближчим часом збільшаться. Щоправда, росіяни про це навряд чи дізнаються. Адже російські мас-медіа не розповідають про авторефрижератори, в яких ночами відправляють на батьківщину трупи загиблих бойовиків. Тільки радіостанція «Эхо Москвы», журналісти якої кілька днів тому вночі супроводжували від Слов’янська до кордону з Росією вантаж 200, розповіли про цю сумну реальність своїм слухачам. Але, на жаль, у єдиної опозиційної радіостанції Росії слухачів небагато. А всі інші радіо- й телеканали повторюють щодня, що російські громадяни в Україні не воюють. А раз вони не воюють, значить, і вбити їх не можна. Так і живе Росія у своїй власній «реальності», а Україна — в своїй.
16 червня 2014 року. Україна: розмір має значення?
Багато в Європі не розуміють, що Україна за територією більша Франції. Але це дійсно так. Від Києва до Луганська, де йде війна, 800 км, до окупованого Криму — понад тисяча кілометрів, до волелюбного Львова, де щойно закінчився міжнародний джазовий фестиваль, 500 кілометрів. У самому Києві чимдуж іде формування нової влади. Обговорюються та визначаються не тільки імена майбутніх міністрів і їхніх заступників, а й кандидатури на посаду голови комітету з кінематографії. Минулої неділі ввечері відбулася зустріч групи видавців, журналістів і політиків у київському ресторані «Бахус», де всі дружно вирішили рекомендувати до складу ради з контролю за телебаченням Марічку Бурмаку — співачку — виконавицю авторських пісень і політичну активістку. Діставши її згоду, почали вирішувати, як донести цю кадрову пропозицію до президента Порошенка. Вирішили діяти через його прес-секретаря Андрія Цеголка, відомого журналіста й телеведучого.
Ясно, що у Петра Порошенка нині багато важливіших турбот. Перш за все — це війна на сході країни. Нині українські збройні сили намагаються відрізати сепаратистів від кордону з Росією, через яку триває доставка для них зброї й техніки. Драматичною залишається ситуація і в Луганську — найбільш східному місті України. Після того як терористи збили там український транспортний літак, що заходив на посадку в місцевому аеропорту, було оголошено національний траур по 49 загиблих військових і членів екіпажу літака. Хтось підрахував, що це вже 6-й національний траур цього року. Один раз траур оголошували у зв’язку із загибеллю шахтарів, п’ять разів — у зв’язку із загибеллю українських військових в Донбасі. Ситуація в Донбасі абсолютно сюрреалістична: щоранку шахтарі спускаються в шахти, сепаратисти нападають на блокпости української армії або влаштовують засідки на автоколони військових і прикордонників, а військові та прикордонники вступають у бої з бойовиками і намагаються їх витіснити із захоплених містечок і сіл. Траур же зазвичай оголошується в мирний час у зв’язку з нещасними випадками, які спричинили загибель людей. Під час війни траур не оголошували. А це означає, що для України те, що відбувається в Донбасі, — не війна. Дивно, але й окупацію Криму, хоч і було визнано світовою громадськістю як акт агресії проти України, але самою Україною не було сприйнято як війну. Під час війни між двома державами зазвичай відразу розриваються дипломатичні відносини. Росія, навпаки, недавно повернула свого посла до Києва, а посол України постійно протягом останніх місяців перебував у Москві. Це не означає, одначе, що йдуть якісь дипломатичні переговори, націлені на розв’язання маси існуючих проблем. Україна висуває вимоги Росії, щоб її прикордонники припинили пропускати зі своєї території через кордон автотранспорт зі зброєю для бойовиків і російських добровольців, одначе Росія не реагує, і російські прикордонники не тільки «не помічають» практично щоденні нічні автоконвої, що перетинають кордон, але навіть «не помітили» українських збройних бойовиків, які відігнали на російську територію автобус із дітьми з дитячого будинку-інтернату, що розташований у Слов’янську. Дітей вихователі намагалися вивезти в глиб України, але бойовики розвернули автобус, і дітей без документів для перетину кордону було виявлено аж у Ростові-на-Дону, в глибині російської території. Пригоди дитбудинку та його вихователів закінчилися через добу, коли під тиском ООН і ОБСЄ їх усе-таки повернули на літаку до Дніпропетровська, звідки відвезли до літнього табору відпочинку.