— Війна — кажу — це... це неабищо, пане хорунжий!
— Сідай, дурню!
Я не образився. Наполеон, приміром, ніколи не шукав мудрих людей на своїх полководців, а тільки питав: чи він має щастя? А врешті, ніхто не знає, хто мудрий, а хто дурний. Життя так побудоване, що ніщо не є ясне. Людям подобається завжди все позірне. Один, якого вважають ученим, є в суті речі дурним, інший має погану жінку, а думає, що взяв собі красуню. Був навіть такий, що з мудрости, замість горілки, напився чорнила. Я такий не є.
18 вересня 1943.
Чомусь мені та дівчина з трибуни все на думці. У зв'язку з цим, я подумав собі, що великий приріст населення вимагає більших теренів, здобування терену вимагає більше війська, щоб мати більше війська, треба дбати про приріст населення. Здуріти можна від імперіяльної політики!
Пополудні був виклад. Говорив редактор Степан Волинець з Військової Управи. Сказав, що в нас замало великих людей. Це правда. У Львові, приміром, ми не маємо ні одного пам'ятника, бо таки дійсно не родиться ні один великий чоловік. Самі малі діти.
21 вересня 1943.
Була комісія. Лікарі оглядали, потім давали застрики. Розійшлася поголоска, що деяких будуть відсилати додому. Хлоп буває як дуб, а серце маленьке. Юсько-Мовознавець дуже настрашився.
— Bcюди добре, — сказав він мені, — а дома найгірше.
Просив теж, щоб я його не називав Юськом, бо це не патріотичо. А Осип — я не можу. Тож буде тепер тільки мовознавець.
Ми стояли побіч, при комісії. Він, як звичайно, худий і високий, самі кості.
— Мені шкода твоєї жінки, — сказав я до нього.
— Брате, — відповів він, — коли б ти її пізнав, то було б тобі мене шкода, а не її.
Коли я підійшов до лікарів, здавалося мені, що мої колінa з масла. Але страх був даремний. Мене залишили в Дивізії. Мовознавця теж.
25 вересня 1943.
Дістав від мами пакунок. В ньому три пляшки "виборової". Після вправ ми засіли до вечері. Почали споживати пакунок. Перший келишок назвали келишком слави. З келишка, тобто чарки, зробилося опісля споживання алькоголю, що, як відомо, не веде до доброго, руйнує тільки суспільну клітину, якою є родина. Ми були б забавлялися й довше, але нам не дозволили, і бійка не закінчилася. Хто кого бив, чим і в ім'я чого, цього історія не сказала і вже не скаже.
26 вересня 1943.
Сьогодні командир і підстаршини були лихі. Це або через учорашню забаву, або тому, що цілу ніч падав дощ. Від шостої години ранку ми гепали собою в баюри, вставали, бігли в коло, знову гепали, аж поле під нами висохло. Тоді пішли на обід.
Крім цього все було гаразд. Наш моральний рівень стояв твердо, бо не дозволяли виходити на довший час, а до міста було вісім кілометрів.
28 вересня 1943.
Чого вартий розум у війську? Відомо, що тут треба сильних і відважних, а не розумних. Всі знаємо, що Демостен, попавши до війська, втік, як тільки побачив ворога.
У політиці теж не треба розумних. Мовознавець казав мені, що Сократ, як тільки записався до партії, не витримав і мусів отруїтися.
Те, що мене вважають і, певне, далі вважатимуть дурним, для мене не відограє ролі. Я молодий, а молодість — краса. Хай тільки наберуся досвіду, зараз поробляться зморшки, прийде безсилля й повага.
А проте, кожний чоловік, навіть наймудріший, в якомусь місці є дурним. Це можуть підтвердити хоч би жінки.
Я особисто волію бути героєм і нема більшого щастя, як хотіти бути тим, чим ся є! (Тут я непевний: чим ся є, чи чим є ся, чи ся чим є? Треба спитати мовознавця. При нагоді.)
2 жовтня 1943.
Приїхали жінки вояків. Привезли багато харчів. Це перше добре діло Військової Управи. Команда дістала свою пайку й за те ми були звільнені від вправ, а на вечір могли вийти за дроти. На прохід до лісу.
До мене не приїхав ніхто. Це зле. І бльондинка ні до кого не приїхала. Це добре.
Приїхала теж жінка мовознавця (Юська). Так воно є: з жінкою зв'язатися легко, відчепитися трудно. Вона знала мене з вигляду й привіталась:
— Добридень, пане Маківко!
— Цілую ручки, пані Парцюхова.
— Ви щось не пізнаєте. Я не називаюся Парцюхова.
— А я не називаюся Маківка.
Врешті, ми якось порозумілися, хоч були взаємно насторожені до себе. Щастя, що я не одружився. Було б нерозумно позбутися свободи, за яку боряться народи від тисяч років.
Без сумніву, я міг би одружитися з Маланкою. Але я боронився. Навіть найбідніший хробачок борониться, щоб його не розтоптали.
Мовознавчиха не відставала.