Выбрать главу

Троє інших людей, що були в кімнаті, не існували для мене. Мені потрібно було зібратися із силами, щоб відповісти на напад Лу. Запала абсолютна тиша. Було чутно лише, як я нюхаю кокаїн. Я зно­ву став сам собі господарем і зайшовся голосним сміхом.

— Так ось яку гру ти затіяла? — врешті відповів я. — Ти продала мене, щоб купити третину в цього хамла!

Я зупинився, щоб пошукати іще гірші образи, але мій мозок відмовлявся працювати. Він просто підкидав мені таку лайку, що асоціюється з човнярами на баржі. Бризкаючи слиною, я пробелькотів цілий потік непристойних слів; але навіть після цього я відчув, що цього замало і я не розкрився у всій красі. Мої слова сприйняли з повною байдужістю. Навіть Лу лише знизала плечима і подивилася на Лама з таким виразом, ніби хотіла сказати: «Бачите, я мала рацію».

Лам повільно хитав головою. Насправді я майже нічого не бачив. Мій зір якимсь специфічним чином порушився, і це мене налякало, моє серце почало протестувати. Я знову витяг кокаїн. На мій подив, Лам швидко скочив з крісла і відібрав у мене пляшечку. Я захотів встати і прибити його, але ме­не охопила смертельна слабкість. Кімната попливла. Лам повернувся у своє крісло, і в студії знову запала тиша.

Підозрюю, що я на якийсь час втратив свідомість, бо не пам’ятаю, хто поклав мені на голову змо­чений у льодяній воді рушник або як так сталося, що по моїй спині потекли краплі холодної води.

Я прийшов до тями і тяжко зітхнув. Усі були на своїх місцях, як і до цього, лише Лу скинула свої хутра і скрутилася на дивані.

— Якщо ви достатньо добре почуваєтесь, сер Пі­тер, — сказав Лам, — ви також можете дослухати історію до кінця.

Лу раптом впала головою в подушки і затрусилась риданням. Лам зробив жест, який явно був Лалі зрозумілий. Вона вийшла вперед і стала переді мною, заклавши руки за спину, як дитина, що повторює урок.

— Сер Пітер, — сказала вона делікатним голосом, — Безіл пояснив леді Пендраґон, що у цій спра­ві вона прийняла зовсім помилкову точку зору. Він розповів їй, що коли люди долають наркотичні звич­ки, вони схильні казати й робити зовсім чужі для їхньої вдачі речі. Ми усі знаємо, що ви безліч разів демонстрували відвагу і почуття честі. Нам відомі ваші подвиги і життєвий шлях. Те, що сталося під час розмови з паном Платтом, до уваги не береться. Ви діяли, як хвора людина. І все. Мейзі запропонували поїхати по вас і привезти сюди — і дякувати Богу, вона дісталася туди вчасно!

Лу перевернулася і розгнівано накинулася на ца­ря Лама.

— Ви виконаєте свою обіцянку! — несамовито кричала вона. — Ви виконаєте свою обіцянку!

— Це знову ж таки, — спокійно сказав він, — ли­ше тому, що ви хвора жінка, така ж хвора, як і він.

— То не дотримуватися слова перед хворою жін­кою — це благородно? — відрізала вона, наче тиг­риця.

Його губи скривилися у дивну посмішку.

— Ну, а що скаже сер Пітер? — спитав він, ніби ледаче сміючись.

Я зненацька став чітко усвідомлювати, яке жалюгідне враження я справляю. Сиджу тут, як хвора мавпа з рушником на голові. Я зірвав його і шпурнув додолу.

Лала відразу підійшла і підняла його. Я розцінив її дії як образу. До мене ставилися як до надокучливого персонажа, що чинить гармидер у чужій студії. В результаті я насупився ще більше.

— Так виглядає, що мої слова не мають значення, — грубо відповів я. — Але оскільки ви питаєте, то скажу таке. Забирайте її до себе, і щоб я більше про неї не чув. Я лиш «дякую» скажу.

Я здригнувся від власного голосу. Невже той, хто дозволяє собі так вульгарно відповідати, це і справді я? Якимсь неймовірним чином від усього, що відбувається, у мене залишається усе менше й менше гідності.

Лу перервала мої роздуми своїм блискучим голосочком:

— Бачите, Безіле, він відпускає мене. Я прийшла до вас незаплямованою. Ви можете дотриматись свого слова, не зраджуючи свою віру.

Вона підвелася з канапи і підійшла до його крісла. Вона впала до його ніг і притулилася лицем до його колін, простягнувши свої довгі руки до його обличчя, щоб погладити його.

Він ніжно провів рукою по її волоссю.

— Так, — сказав він, — ми вільні, і я дотримаюся обіцянки. Я вилікую вас і заберу з собою. Але дозвольте поставити одну умову?

Вона підвела голову і подивилася на нього. Не­зважаючи на фізичну руїну кількох останніх місяців, любов змогла трансформувати її тіло. Вона була блискуче красивою. Вона лише чекала, коли він візь­ме її до своїх обійм. Вона тремтіла у пристрасному екстазі.