Ми слухали його уважно, мов зачаровані. Краса цього місця сильно нас вразила. Це було неймовірно. Ракові пухлини Лондона й Парижа були безжалісно вирізані з нашої свідомості. Із ефемерної претензійної удаваності міста ми потрапили у край вічної дійсності. Ми переродилися у світ, кожна деталь якого була на зовсім іншому рівні від усього, що ми переживали раніше. Нас охопило відчуття чистоти й невинності. Ніби ми прокинулись від страшного кошмару; відчуття часу і простору було зруйновано; і ми зрозуміли, що наші старі стандарти реальності були ілюзією. Годинники — це лише механічні іграшки. У Телепилі нашим часоміром була природа, а ми були її частиною.
Ми пройшли ще п’ять хвилин, і знову слабкість здолала нас. Чудесний краєвид зачорнила вперта жадоба героїну. Ми задовольнили потребу, але ця дія тепер здавалася огидною. Ніхто нас не бачив, і все ж ми почувалися так, ніби оцим потворством образили саму природу.
— Я піду до абатства, — сказав Лам. — А вам краще не поспішати. Я попрошу приготувати напої і відправлю когось до вас.
Він помахав рукою і пішов угору твердою ходою умілого альпініста.
Лу притисла свою руку до моєї. Ми були наодинці з природою. Всередині нас народжувалося нове почуття. Якимсь чином відчуття індивідуальності стерлося. Я ніжно її обійняв, і ми обмінялися довгим поцілунком, таким як ніколи досі. Ми не цілувалися. Ми були частиною картини, природним вираженням якої було цілуватися.
— Може, підемо далі? — через деякий час сказала Лу, вивільняючись з моїх обійм.
Та цієї миті ми зіштовхнулися з дуже незвичною особою. Це був світловолосий хлопчина років п’яти, босий, проте вбраний у короткий темно-синій одяг з широкими рукавами і капюшоном з червоною підкладкою. Він мав дуже серйозне обличчя і звернувся до нас, по-військовому віддаючи честь:
— Чини, як волієш, — нехай таким буде весь закон, — рішуче сказав малий і простягнув свою руку. — Я прийшов провести вас до абатства.
Навіть Лу зрозуміла, що неможливо взяти таку важливу невеличку особу і просто поцілувати. Ми з належною гідністю пройнялися урочистістю цієї події, підвелися і потисли хлопчикові руку.
Тоді, згори, позаду нього прибіг іще менший хлопчик.
— Любов — закон, любов — воля, — сказав він. Це був, очевидно, знак ввічливості.
— Вони не знають, як казати, — пояснив старший хлопець поблажливим тоном. — Мене звати Гермес, — сказав він Лу, — а це мій друг Діоніс.
З нами стався напад неконтрольованого сміху, який Гермес, вочевидь, вважав дуже недоречним. Але Діоніс сказав Лу:
— Посилаю тобі повітляний поцілунок.
Вона підхопила малого розбишаку і розцілувала у відповідь. Коли вона поставила його на землю, він дав кожному з нас руку, а Гермес у дуже діловій манері проводив нас схилом угору, час від часу обертаючись перевірити, чи з нами все гаразд.
Здається, Діоніс думав, що його завдання розважати нас, коментуючи різні об’єкти уздовж нашого шляху.
— Ось там будинок хорошої людини, — сказав він, — я візьму вас до нього на обід, якщо обіцяєте чемно поводитись. А тут живе жінка-коза, — продовжував він, явно заспокоєний нашими запевненнями у належній поведінці.
Поважність старшого хлопця і галасливий характер меншого безперестанку викликали у нас спазми стриманого сміху.
— Здається, ми зайшли прямісінько у казку, — сказала Лу.
— Великий лев каже, що це єдина правдива казка, — відповів Гермес, очевидно готовий, якщо потрібно, до тривалої суперечки на цю тему. Але я без проблем погодився з правдивістю його твердження.
— Ось абатство, — продовжив він, коли ми звернули за поворот і видовжена, низька, біла будова з’явилася у полі зору.
— Але це не абатство, — запротестував я. — Це вілла.
— Це тому, що ви дивитесь не тими очима, — заперечив Гермес. — Я теж так думав, поки мене не навчили.
— Думаєш, панові Ламу вдасться навчити нас? — спитав я, пригнічений відчуттям комічності ситуації.
— О, тут його не називають пан Лам, — зарозуміло відрубав Гермес. — Тут він Великий лев, і, звісно, він навчить кого хочеш, якщо ти не надто старий чи не надто дурний. Я і сам був зовсім дурним, коли вперше сюди прийшов, — сказав він, ніби виправдовуючись. — Це був поворотний пункт моєї кар’єри.