Лу і я сонливо слухали цю доповідь. Нам було так цікаво, що ми просто не давали собі спати. Із цією метою кожен з нас прийняв по великій дозі героїну. Сестра Афіна скочила з крісла.
— Я згадала, — сказала вона, — що мушу принести ваші таблиці.
Вона підійшла до шафки й дістала два бланки. Ми ледаче поставили хрестики у відповідному полі.
— Пробачте, що втручаюся, — сказала вона, — але в абатстві Магічний Запис завжди на першому місці.
Від героїну я прокинувся остаточно.
— Здається, я розумію, в чому суть. Усі ваші правила мають на меті настільки зменшити ту частину життя, яка потребує правил, наскільки це можливо.
— Саме так, — багатозначно кивнула вона.
— Але послухайте, — сказала Лу, — це все дуже добре; але я не знаю, що з собою робити. Мабуть, час тут тягнеться жахливо повільно.
— Прости Господи! — вигукнула Афіна. — Тут ніхто немає зайвої хвилинки!
Ми розсміялися.
— Важко не помітити, що ви учениця царя Лама. Ви перейняли його талант до парадоксів в усій повноті.
— Я знаю, що ви маєте на увазі, — сказала вона, сміючись. — Якщо ви ледачий, тоді це найгірше у світі місце, щоб знудитись, і чим ледачішим ви налаштовані бути, тим нудніше вам стає. Минулого року в нас було двоє людей, абсолютно безнадійні гниляки. Вони називали себе письменниками й уявляли собі, що вони працюють, якщо після сніданку урочисто усамітнилися і видали до обіду півсторінки дурниць. Але вони не надавали належного значення своїй праці, а саме місце мало не зводило їх з розуму. Вони нудилися в абатстві, нудилися один від одного і були дуже ображені, бо всі з них сміялися. Вони просто не бачили виходу і не скористалися ним, коли його їм показали. Від цього вони стали фізично кволими і, зрештою, поїхали геть, усім на радість, у середовище, де можуть безконечно марнувати свій час і вдавати із себе видатних геніїв. Великий лев робить за день більше, ніж вони зроблять за усе своє життя, навіть якщо доживуть до наступного сторіччя. Мені дуже шкода — настільки, наскільки може бути шкода. Самі вони були чудові, поки не виставляли напоказ свої нав’язливі ідеї того, «як слід робити». Вони подолали тисячу миль для цього навчання, а тоді навіть не дали нам шансу навчити їх. Але у них добрі голови, й відбиток цього абатства ніколи звідти не стереться. Завдяки перебуванню тут вони стали кращими й розумнішими і будуть іще кращими й розумнішими, як тільки дозволять собі це визнати!
— Ви нас не дуже підбадьорили, — сказала Лу стривоженим тоном. — У мене немає такої втіхи, як у них. Я не можу себе обманювати, що я «вундеркінд». Ви, мабуть, і без мене знаєте, що я в житті нічим не займалася, лише байдикувала. А якщо немає чим байдикувати, мене охоплює найчорніша нудьга.
Сестра Афіна неохоче погодилася.
— Так, тут або вб’ють, або вилікують, — визнала вона, сміючись. — Але я можу з радістю сказати, що більшість людей виліковується. Ті двоє, що я вам розповідала, зазнали невдачі лише тому, що мали забагато пихи й егоїзму. Вони все неправильно тлумачили і чекали, що світ впаде перед ними ниць й обожнюватиме їхню нікчемність. І кожного разу вони зустрічали на своєму шляху Великого лева, який повертав їх до реальності. Однак правда була для них надто гіркою пігулкою. Якби вони прийняли факти, то могли б їх змінити і в результаті навчилися б робити щось цінне й корисне. Втім, вони вибрали плекати ілюзію цькування. Вони переконали себе, що їх тут розпинають, а їм лише вмивали лице. На жаль, шар гриму самооцінки був надто товстим; тож вони поїхали геть, жаліючись, як погано з ними поводилися. Однак вони самі попросили, щоб з ними так поводилися; і воно ще принесе їм користь у майбутньому, коли вони подивляться на речі з перспективи і зрозуміють, що підлабузництво невеличкої кліки диваків із Сохо не таке корисне для їхніх душ, як належна суворість друзів у цьому абатстві.