Ми уважно спостерігали за нею. Героїн заспокоїв і посилив наше мислення, збуджене її поясненнями. Ми не мали бажання перебивати. Хотілося, щоб вона говорила безконечно.
Її занурення у власні думки стало іще помітнішим. Після дуже тривалої паузи вона знову повільно продовжила говорити, здається, скоріше до себе, ніж до нас, скоріше намагаючись надати форму своїй власній думці, ніж навчити нас.
— Мабуть, це і є головна ідея, — сказала вона.
У неї був цікавий, прямокутної форми обрис губ, який можна побачити у деяких давніх єгипетських статуях, з вигином біля кутиків, в якому причаїлися незліченні можливості самовираження. Очі глибоко посаджені й спокійні. Квадратне обличчя з підборіддям дуже особливої форми виражало приголомшливу рішучість. Я ніколи не бачив обличчя, яке б так випромінювало сміливість.
— Так, думаю, я тепер розумію. Він змушує тебе підійти до того, що я назвала б точкою смерті. Ти дивишся на підсумок життя з перспективи, і його значення стає зрозумілим. Але замість того, що б відірватися на зустріч з невідомим, як у випадку смерті, у тебе є можливість і необхідність узятися за старе життя з того місця, де ти його полишив, з чітким розумінням минулого, яке визначає майбутнє. У цьому суть того, що він називає ініціацією. Я так розумію «Ти не маєш іншого права, як здійснювати свою волю». Ось чому давні верховні жерці замикали новоспеченого кандидата в абсолютній тиші й темноті. У нього був вибір між божевіллям і пізнанням себе. І коли його виводили на світло до життя, відновленого для любові і свободи, він ставав найсправжнісіньким неофітом, людиною, що наново народилася. Великий лев робить це з нами без нашого відома. Хоча я і сама пройшла через це, я чітко не знала, що насправді відбулося, поки не спробувала пояснити це вам.
Мене знову охопило сильне відчуття зачарованості. Я подивився на Лу й побачив в її очах, що вона відчуває те ж саме. Але вона тремтіла від запалу і хвилювання. Її очі з жадібним завзяттям дивилися в обличчя сестри Афіни. Вона з нетерпінням чекала на це незвичайне переживання. Мій власний настрій трішки відрізнявся. Перед очима пробігла серія яскравих картин з минулого життя. Безглуздість і марність минулого викликало відразу. Досягнення, якими я пишався найбільше, втратили свою цінність тому, що нікуди не привели. Мені спали на думку слова Льюїса Керролла:
«Розумна риба ніколи нікуди не вирушає без дельфіна». І якось невимушено мій розум підхопив мелодію:
«Чи ти любиш, чи не любиш, чи ти любиш, чи не любиш танцювати?»
Коли я прокинувся, здається, була вже північ. Я лежав укритий ковдрами. Мені було доволі тепло, незважаючи на вітерець, що дув крізь розчинені двері. Мене дуже здивувало те, що вони мають бути відчиненими. Країна кишіла сумнозвісними грабіжниками.
Цар Лам сидів і писав за своїм столом при світлі лампи. Я ліниво за ним спостерігав, мені було дуже зручно й зовсім не було бажання рухатись.
Невдовзі я почув низькі звуки дзвону з віддаленого собору. Була дванадцята година.
Він одразу підвівся, пішов до дверей і спустився сходами до освітленої місяцем тераси. Став лицем на північ і глибоким урочистим голосом промовив слова, що, очевидно, були заклинанням.
«Вітаю тебе, Ра, той, що мовчить, і тебе, Кепра-жук, що у північну годину сонця мандрує у човні під небесами. Тагуті стоїть у величній красі на носі, а Ра-Гуур залишається за стерном. Вітаю тебе з обителей вечора!»
Лам супроводжував свою промову серією складних жестів. По завершенні він повернувся і зауважив, що я прокинувся.
— Що ж, ви добре поспали? — спитав він тихим голосом, стоячи біля мого матраца.
— Ніколи ще так добре не спав.
Неможливо передати подробиці навіть одного дня на Телепилі. Тут є уся повнота героїнового життя, але зовсім без його розчарувань. Я мушу відбирати пригоди, які безпосередньо стосуються нашого Purgatorio.
Після короткої балачки з Безілем про незначні справи я знову поринув у сон і прокинувся зранку добре відпочилим, та все ще сповненим переконання, що без героїну встати неможливо.
Втім, яскраве весняне сонце, чиї свіжі промені падали на зелено-сірі та сірувато-коричневі скелі навпроти, нагадало мені, що я прибув до Телепила відновити молодість. Я стримав свою руку. Мало-помалу до мене повернулися сили, і коли вони повернулися, відчуття безпорадності через відсутність героїну замінила палка його жадоба.
Я важко зліз із матраца і, похитуючись, звівся на ноги. Лу ще спала, виглядаючи у чистому блідому світлі, що проникало до кімнати, такою чарівною, що я твердо вирішив покинути звичку, яка зруйнувала наше кохання. Усі останні місяці вона була прекрасною лише уві сні. Прокинувшись, вираз напруження і жалюгідності, нервове сіпання та нездоровий вигляд її обличчя через неспроможність печінки виводити токсичні залишки наркотику робили її не лише вдвічі старшою на вигляд, а ще й потворною, з цією потворністю порока і хвороби, яка набагато огидніша за будь-які інші естетичні помилки природи.