— Боюся, я буквально одержимий нею, — сказав він. — Та, знаєте, ця справа може суттєво покращити мій стан чи, скоріше, мої перспективи на майбутнє. На жаль, я не мільйонер, як ви, старий друже. Мої справи йшли дуже добре, але чомусь як прийшло, так і пішло. Та все ж я нашкріб двадцять тисяч для купівлі однієї восьмої частки у нафтовому проекті, про який я розповідав.
— Ні, — вставила Лу, — ви не розповідали нам про цей проект.
— Я впевнений, що розповідав, — засміявся Фекліз у відповідь. — Він міцно засів мені в голові, особливо після того, як скасували той обід. Розумієте, мені потрібно ще п’ять тисяч, і я збирався їх добути у цих хлопців. Єдина складність у тому, що я не можу позичити ці гроші просто так, під чесне слово, правда?! І я не хочу, щоб ці хлопці були повністю в курсі справи — вони просто заберуть усе собі. До речі, це нагадало мені одну дуже класну штуку, яку мені розповідали... — і він протріскотів дивовижну історію, яка не мала жодного стосунку до того, про що ми щойно говорили.
Я навіть не слухав, що там було. Мій мозок, з шампанським поверх усього іншого, працював дуже швидко. Його балаканина нагадала мені, що сьогодні або завтра я маю запросити телеграфом ще одну тисячу. Мене пройняло сильне підсвідоме роздратування. Чоловік так легко говорив про справи на мільйони, що я не зміг не визнати, що, за сучасними стандартами, я насправді дуже бідний. П’ять або шість тисяч на рік і, можливо, ще півтори тисячі від ренти, що дає маєток Барлі Ґрандж, а ще цей чортовий податок на прибуток і подібне. Направду, я недалеко втік від жебрака, а тут ще треба брати до уваги Лу.
Я завжди думав про коштовності, що це вульгарно. Перстень з печаткою і защіпка до краватки — для чоловіка, а для жінки — кілька дуже скромних вишуканих дрібничок — це максимум.
Утім, Лу була зовсім іншою. Вона могла вбрати на себе цього добра скільки завгодно й розкішно його носити. Вчора ввечері я купив їй пару сережок у «Картьє» — низка з трьох діамантів з дивовижним біло-синім кулоном у формі грушки. Коли вона їла, пила і говорила, вони злегка, у найвишуканішій манері, погойдувалися біля її шиї, і це не робило її вульгарною взагалі.
Я усвідомив, що як одруженому чоловікові моїм обов’язком було купити їй те перлове намисто з великою чорною перлиною посередині, а ще той перстень зі смарагдовим каменем. Як неймовірно вони б пасували до її волосся! І, звичайно, потім, коли ми повернемося до Англії, її потрібно представити при Дворі. Не те щоб ми, Пендраґони, не вважали це трішки принизливим — але це означає, що звичайно ж треба тіару.
А кравці, що шиють сукні, ви ж знаєте, які вони!
Просто кінця і краю немає речам, які цивілізований чоловік повинен мати, коли він одружився! І тут я, з усіх боків, як не подивись, кандидат на допомогу для бездомних.
Я здригнувся і вийшов зі свого марення. Я набрався рішучості.
Лу істерично сміялася над якоюсь байкою про сліпого і свердло.
— Послухайте, Феклізе, — сказав я, — я б хотів, щоб ви трошки більше розказали про цю нафтову справу. Правду кажучи, я не такий уже багатий чоловік, як вам здається...
— Мій дорогий друже... — вимовив Фекліз.
— Насправді, я вас запевняю, — сказав я. — Звичайно, все було прекрасно, поки я молодикував. Скромні смаки, знаєте. Але ця маленька леді — зовсім інша справа.
— Ну, звісно, — дуже серйозно відповів Фекліз. — Так, я чудово розумію. Насправді, якщо можна так сказати, це ваш обов’язок — забезпечити собі й нащадкам безтурботне майбутнє. Але з грошима, як відомо, зараз дуже туго, особливо після війни. Що на додаток з обвалом іноземних валют, зменшенням купівельної спроможності грошей і тим фактом, що усе золото сховане у Вашингтоні, робить ситуацію доволі скрутною. Та, з іншого боку, для чоловіка зі справжніми мізками це лише одна із ситуацій, що відкриває додаткові можливості. Вікторіанський розквіт добробуту зробив усіх нас заможними без нашої особливої участі у цьому.
— Так, — визнав я, — здається, блискуча позолота цінних паперів почала лущитися.
— Ну, от що, Пендраґоне, — сказав він, підсуваючи своє крісло так, щоб бачити мене під прямим кутом і постукувати своєю «Короною»[6] по тарілці, наводячи свої аргументи, — майбутнє лежить лише у двох речах, якщо йдеться про великі гроші. Перша річ — нафта, а друга — бавовна. Стосовно бавовни я нічого не можу сказати, але я даю фору будь-якому кашалоту, що коли-небудь пускав фонтани, дванадцять тисяч пунктів проти його чотирьох тисяч у питаннях нафти, і він піде голий і босий.