Тим часом Лу підрахувала вміст гаманця. Загальна сума вийшла трохи більша за тисячу сімсот.
— О Боже! Мене пограбували, — задихаючись сказав я і весь аж почервонів від гніву.
Лу зберігала самовладання і спокій. Зрештою, це ж були не її гроші! Вона почала робити підрахунки на клаптикові готельного паперу для записів.
— Боюся, що все сходиться, — оголосила вона, — дорогенький нечемнюху.
Раптом я протверезів. Справді, тут не було жодної помилки. Я платив ювелірові готівкою, навіть не задумуючись.
Ми ускочили у халепу, їй-богу! Я інстинктивно відчув, що запросити телеграфом додаткові гроші в пана Волфа неможливо. Підозрюю, я став сам на себе не схожий, все впало ниць — чергове круте піке. Лу обійняла мене за талію і вп’ялася нігтями у ребра.
— Ну, перестань! Кокі, — сказала вона, — ми позбулися неприємностей. Я завжди мала сумніви стосовно Фекліза, а його таке несподіване зникнення видається мені підтвердженням, що там щось не так.
Моя мрія про чверть мільйона зникла без найменшого жалю. Незважаючи на все, я виявився обачним і вклав свої гроші у щось реальне. Фекліз явно був пройдисвітом. Якби я віддав йому ці п’ять тисяч, то вже ніколи б ні його, ні грошей не побачив.
До мене повертався бадьорий настрій.
— Послухай, — сказала Лу, — давай забудемо про це. Напиши Феклізові повідомлення, що тобі так і не вдалося дістати гроші, й підемо звідси. У всякому разі, нам слід економити. Давай поїдемо до Італії, як ми говорили. Обмін валюти там страшенно вигідний, а життя привабливо дешеве. Тупо витрачати гроші, коли в тебе є Любов і Кокаїн.
Мій душевний стан підскочив до її рівня. Я нашкрябав записку з вибаченнями Феклізові й залишив її в готелі. Ми метнулися до італійського консульства, щоб поставити візи в паспортах, забрали у портьє квитки до спального вагона і попросили покоївку спакувати наші речі, а самі насолоджувалися останньою чудовою вечерею.
Розділ 8. Vedere napoli poi — Pro patria — Mori[8]
У нас залишилось часу рівно стільки, щоб дістатися до Ліонського вокзалу і сісти на потяг класу люкс. Як тільки Париж залишився позаду, прийшло відчуття безмежного полегшення; разом з тим накотилася втома, яка сама собою була невимовно приємною. У мить, коли наші голови торкнулися подушок, ми одразу, як малі діти, занурилися у прекрасний глибокий сон. Ми прокинулися рано-вранці, відчуваючи неймовірне піднесення від альпійського повітря, що наповнювало наші легені. Воно захоплювало своєю дивовижною насиченістю, підносило над нікчемністю цивілізації, стимулюючи до ближчого контакту з вічним. Наші душі злетіли до одвічних вершин, що височіли над потягом. Вони струменіли крізь кришталево чисті озера і веселилися разом з бурхливими водами Рони.
Багато людей вважають, що небезпека наркотиків полягає у тому, що вони допомагають втекти від легкої нудьги, депресії чи роздратування. Це, звісно, так і є; але якби вона обмежувалася тільки цим, на справжню небезпеку наражалася б лише невеличка групка людей.
Наприклад, цього чудового ранку, коли на поверхні води й снігу виблискує сонце, уся земля червоніє від його слави, чисте й пряне повітря звеселяє твої легені; ми твердо сказали собі, з очима, що сяють молодістю, любов’ю, здоров’ям і щастям, що для цієї досконалої поезії нам не потрібні ніякі додаткові елементи.
Я сказав це без тіні сумніву. Насамперед, віддаляючись від Парижа, цивілізації, умовностей і всього того, чим багата штучна сучасність, ми почувалися, наче християни, що скинули зі своєї спини величезний тягар гріхів.
У нас не було потреби позбутися якоїсь депресії чи поглибити вже і так безмежне сп’яніння; ми, наше кохання і безкрайня краса постійно мінливого ландшафту, незмінна довершеність, що подорожує заради власного задоволення крізь невичерпні можливості!
Однак майже перед тим, як ці слова злетіли з наших уст, чарівним личком Лу проповзла лукава посмішка і запалила прихований у моєму серці витончений захват.
Вона запропонувала мені щіпку героїну з таким виглядом, ніби це якесь вишукане езотеричне таїнство причастя. Я прийняв його і відміряв на своїй руці таку ж дозу для неї, немов якесь туманне мариво бажання пожирало нас. Ми вжили наркотик не тому, що мали у цьому потребу, а через те, що сам акт вживання, так би мовити, був релігійним дійством.
Саме те, що це не було актом необхідності, робило з нього акт благочестя.
При цьому я не можу сказати, що та доза принесла нам якусь особливу користь. Це була водночас і рутина, й ритуал. Це був спогад Тайної Вечері, як у протестантів, і водночас освячення хліба і вина, як у католиків. Це нагадало нам про королівський екстаз, спадкоємцями якого ми були і в якому постійно перебували. Але воно також освіжило цей екстаз.