Лавина життєрадісного блаженства зійшла в моїй голові. Можливо, це й неправда; але, їй-богу, ми докладемо усіх зусиль для її здійснення.
Підозрюю, в моїх очах проскочив світлий проблиск, і це дозволило йому прочитати мої думки.
радісно процитував він.
А тоді, неочікувано, на мій превеликий подив, він завів мене назад до студії, дістав з кедрової шафки пляшечку з героїном і витряс невелику кількість на клаптик паперу. Загорнув його і поклав мені в руку.
— Не дивуйтесь, — засміявся він, — ваш вираз обличчя говорить мені, що все гаразд. Ви ж не виглядаєте, як дохла качка, що потрапила в грозу, демонструючи таким чином, що ви повністю поневолені. Як одного разу дуже розумно зауважив сер Пітер, ви не можете зупинитися, поки немає з чим зупинятись. Звісно, ви ж ведете свій магічний щоденник?
— О так! — охоче скрикнула я. Я знала, якими важливими він вважав ці записи.
Він кумедно похитав головою.
— О, ні, міс Шалена Лу, не ті записи, що я називаю магічним щоденником. Вам мало б бути соромно, що ви не знаєте, скільки точно минуло годин, хвилин і секунд після останньої дози. Nous allons changer tout cela[14]. Ви можете вжити те, що я вам дав, коли захочете. Я лише хочу викликати у вас спортивний інтерес — скільки вам вдасться протриматися без нього. Але я покладаюся на вас, що ви зафіксуєте точний час, коли вирішили нюхнути, і покладаюся на вашу чесність. Викиньте з голови раз і назавжди, що я нібито засуджую ваше вживання. Це цілковито ваша справа, не моя. Але справа кожного — бути чесним перед собою; і ви маєте сприймати мене лише як зручність, як фахівця у грі, чий досвід може стати вам у пригоді під час підготовки до боротьби.
Я поспішала додому вже зовсім іншою людиною. Я не хотіла рятувати себе. Я відчувала себе бронею, яку виготовили для захисту Пітера. Моя цілісність була важливою не заради мене, а заради нього.
Пітер кудись пішов, тож я записала ці думки. Як він здивується, коли...
Я почала переживати. Чого його так довго немає і куди він пішов? Дуже некомфортно чекати, не маючи чим зайнятись. Мабуть, потрібна доза. Таблетка не зробила мене сонливою; здається, вона заспокоїла мене. Вона трохи притупила цей ненависний стан неспокою й нетерплячості. Поки я можу таке пережити, потрібно лише чимось зайнятися, щоб відволіктися від тих речей. Мої думки постійно кружляють навколо невеличкого паперового пакетика у торбинці. Я повернула за тисячу кутів; але воно завжди чекає, за кожним рогом. У тому порошку є якась жахлива приреченість. Здається, він хоче тебе переконати, що намагатися втекти — марно. Твої думки завжди повертаються до безлічі інших предметів, які ми не вважаємо такими, що можуть тобою заволодіти. Чому ж тоді ми маємо цю наркотичну нав’язливу ідею і не здатні нічого зробити, щоб її позбутися. Чим вони відрізняються?
Розділ 4. Нижче за звірів
13 вересня.
Дивно, як я це пережила. Пітер прийшов учора ввечері, одразу після того, як я згорнула свій щоденник. Ніколи раніше я таким його не бачила: оскаженілі, налиті кров’ю очі наполовину повилазили з орбіт. Він, мабуть, напився, як божевільний. Його аж трусило від злості. Він підійшов просто до мене й умисне вдарив у лице.
— Це тебе навчить! — прокричав він і обізвав непристойним словом.
Я не могла відповісти. Мені було дуже боляче, навіть не від удару, а від здивування. Я уявляла собі все зовсім по-іншому.
Хитаючись, він відійшов на середину кімнати і вказав на кров, що текла по моєму обличчю. Гострий край його персня порізав кутик мого ока. Мій вигляд викликав у нього напад істеричного реготу.
В голові було тільки одне відчуття, що він хворий і мій обов’язок його доглядати. Я спробувала дійти до дверей, щоб покликати на допомогу. Він подумав, що я втікаю, і жбурнув мене через усю кімнату на ліжко, виючи від люті.
— Гадала, це тобі зійде з рук! — сказав він. — Але з мене досить. Будеш чекати тут, і побачимо, чи пан Бісів цар Лам прийде по тебе. Не хвилюйся: я знаю, що він прийде. Він любить бруд, хтива тварюка!
Я розридалася. Контраст між двома чоловіками був надто разючим. І я належала цьому задирі, що верещить і лається, з його божевільними ревнощами і безглуздою жорстокістю!
Та я б краще до кінця своїх днів підмітала студію Безіла, ніж бути леді Пендраґон.
О боги, які ж ви великі майстри іронії! Я купалася у полум’яному морі слави; я майже не тямила себе від думки, що є дружиною чоловіка, у чиїх жилах тече кров найвеличнішого короля Англії; від романтичного ореолу якого позолотилися цілі століття; від думки, що я могла б носити під серцем нащадка королівської крові. Який сліпучий захват!