Та насправді сталося зовсім не так, як я очікувала. Я навіть не знаю, як це записати. Сором і розчарування виходять на поверхню. Я відчуваю, що двері надії зачинили просто перед моїм обличчям. Я чую скрегіт ключа, що повертається у замку, скрип заіржавілого засува, який стає на місце.
В ту мить, коли з’явився Безіл, Пітерове безумство спалахнуло з новою енергією. Він висипав потік образ і прямо в очі звинуватив Безіла, що той намагався мене забрати.
Якби Безіл тільки знав, з якою охотою я б пішла! Людина, що має сексуальну манію, не може гармонійно співіснувати з іншою людською істотою. Досі я ніколи не усвідомлювала, чому у своєму серці жінки так глибоко зневажають чоловіків. Ми поважаємо чоловіків, які опанували свої пристрасті, мабуть, тільки через те, що ми самі, зрештою, не що інше, як ці пристрасті. Ми очікуємо, що чоловік демонструватиме свою вищість. Не потрібно вбивати пристрасть, як Клінґзор: позбавлений сексуальності чоловік нижчий навіть за «пораненого короля», Амфортаса, жертву своєї мужності. Справжній герой — Парсіфаль, що піддається спокусам. «Людина, подібна до нас пристрастями». Чим гостріше він здатен любити, тим більші його можливості. Проте він мусить відмовитись капітулювати перед своїми пристрастями; він повинен обернути їх собі на службу. «Dienen! Dienen!»
Хто вбиває коня тому, що боїться на ньому їхати? Краще вилізти на нього й збурити, щоб стрілою поніс уперед.
Після того як чоловік вилетів з сідла, ми його підбираємо, доглядаємо за ним, але не обожнюємо його. Більшість чоловіків саме такі. Та кожна жінка насправді шукає чоловіка з баским конем, якого він повністю опанував. Найбільш симоволічно це описано в «Саду Аллаха», де чернець, якому ніяк не вдається приборкати коня, бере жеребця у пустелю, сповнений рішучості боротись з ним до кінця.
Безіла не зачепила дикунська злоба Пітера. Він не піддався на провокацію. Щойно в нього з’являлася можливість сказати слово, він просто повторив мету свого візиту. Він навіть не потрудився заперечити головне звинувачення.
Пітер виснажився, марно розбиваючи себе об скелі Безілового презирства. Я не зовсім мала на увазі презирство, але його спокійна доброта була приречена сприйматися як презирство. Пітер не міг не знати, як сильно він заслужив зневагу до себе. Він бачив, що його образи з кожним вибухом гніву стають слабшими й нікчемнішими. Він просто зібрав усі свої сили для останньої спроби виявити ворожість і наказав другові, який міг нас врятувати, забиратися геть. Він зробив із себе посміховисько, стаючи в позу ображеного жінкою чоловіка.
Коли ти відчуваєш, що безнадійно помиляєшся, висока мораль — це останній порятунок.
Вперше я побачила Пітера в ролі лицеміра. Запевнення у пристойності просто демонстрували межу його приниження.
Безілові нічого не залишалося, як піти. Пітер зобразив із себе переможного тріумфатора. Цим нікого не обманеш, але — якби й залишався якийсь шанс — він вибив опору з-під своїх ніг, коли розмірено увійшов назад до кімнати і різко, з непідробним відчуттям випалив:
— Чорт забирай, який я дурний! Чому ти не підморгнула мені? Нам треба було підлизуватися і видобути з нього трохи героїну...
Цей ранок забрав усі мої сили. Я не переживаю за свою шкуру. Я знаю, що не можу врятувати Пітера. Чому жінці завжди потрібен чоловік для своїх намірів? Усе, що я хочу, — це Г. Ми обоє, Кокі і я, маємо пекельну потребу в ньому.
— Послухай, Лу, — сказав він з хитрою кривою усмішкою, якої я ще не бачила і яка не дуже в’язалася з його характером. — Вберися гарно і спробуй сходити до лікарів. Вчора один чоловік сказав мені, що є такі лікарі, що випишуть тобі рецепт, якщо добре заплатити. Десятка має зробити свою справу.
Він витяг брудні й пожмакані гроші з кишені своїх штанів.
— Ось. Тільки, заради Бога, не ходи довго.
Я була не менш зацікавлена, ніж він. Усе бажання зупинитися вимилося з мене, як тільки пішов Безіл. Мою самоповагу було знищено.
Все ж якась неохота стримувала мене, і я крутилася по кімнаті під виглядом, що треба привести себе в порядок.
Пітер схвально спостерігав за мною. В його очах промайнув блиск, сповнений ненависті, й він мені сподобався. Ми обоє деградували все більше й більше. Ми досягли гноївки у свинарнику. Було щось тепле і комфортне в тому, щоб пригорнутися до аморальності. Ми зрозуміли, в чому ідеал нашого збочення...
Я пішла до свого особистого лікаря. Пітер підготував мене, що казати про симптоми; але той їх не сприйняв. Він говорив про зміну клімату, дієту і про мікстуру три рази на день. По тому, як він перескочив з теми, коли я тільки згадала про героїн, я відразу побачила, що нічого доброго не вийде.