Рухаючись вгору тобто проти течії, адмірал насолоджувався видом лісів, зелені, світлих вод, птахів і приємним відчуттям прохолоди і свіжості. І він відчував таке захоплення, що, говорить, що йому не хотілося залишати ці місця.
Він говорив своїм супутникам, що не вистачить і тисячі мов, щоб дати звіт королям про все, що вони тут бачили, ні рук, щоб подібне описати, і що, здається йому, ніби бродить він тут немов зачарований.
Він побажав, щоб все це бачили багато інших люди, розсудливих і таких, що заслуговують довіри, тому що, поза всяким сумнівом, вони не менше його будуть хвалити цю землю.
І далі адмірал говорить: «Я не кажу про те, яку прибуток можна буде отримати звідси. Безумовно, государі-повелителі, тут є землі, які дадуть незліченні статті доходу. Але я не затримуюся ні в одній гавані, бажаючи побачити можливо більше земель, щоб дати звіт про них вашим величностям. Я також не знаю мови, і мене не розуміють люди цих земель, а я і мої супутники не можемо зрозуміти їх. І багато разів, розмовляючи з індіанцями, яких я везу з собою, я розумів абсолютно неправильно їх слова, та до того ж я не дуже довіряю їм, так як не одноразово вони робили спроби втекти від нас.
Нині ж надію складає на господа нашого, я постараюся побачити все, що тільки можливо, і мало-помалу піду далі узнаючи і прислухаючись, і змушу всіх моїх наближених вивчати цю мову, бо бачу, що вона є єдиною для всіх земель, досі відкритих.
А потім завершаться походи і докладуться праці, необхідні для звернення цих народів в християнську віру, а відбудеться це легко, тому що ніяких вірувань індіанці не мають і, крім того, вони не ідолопоклонники. А прийде час, і ваші високості велять побудувати в цій стороні місто і фортецю, і навернуться в християнство всі ці землі. І запевняю вас, що немає і, як мені здається, не може бути під сонцем земель, більш родючих і більше забезпеченими (affluent) чистими водами, здоровими, зовсім не такими, як гвінейські річки, які несуть мор і недуги, і що ніде у світі не чергуються так сприятливо теплі і холодні пори року, бо, хвала господу, до цих пір ні у одного аз моїх людей навіть не боліла голова, і ніхто з них ще не лежав через хворобу в ліжку, якщо не вважати одного старого, все життя страждаючого від каменів, так і той вилікувався від цієї недуги протягом двох днів.
І це я кажу про людей всіх трьох кораблів. Я молю бога, щоб ваші високості направили сюди вчених людей, і нехай вони переконаються, що все, що я пишу, — правда.
Вище я вже говорив про місце для міста і фортеці на Морський річці, вигідне тому, що воно знаходиться в зручній бухті і в хорошій окрузі. І, безумовно, все це правда, але це місце не може зрівнятися ні з тієї бухтою, де я перебуваю зараз, ні з Морем Матері божої. Тому що тут в глибині країни повинні бути великі поселення і безліч людей і всілякі прибуткові статті (cosas de gran provecho).
Тому і з цими землями, і зі всіма землями, вже відкритими, і тими, що я сподіваюся відкрити до повернення в Кастилію, зав'яже зносини весь християнський світ і особливо Іспанія, так як їй буде все підвладно.
І я кажу, що ваші високості не повинні допускати, щоб тут вели торгівлю чужинці; і нехай ноги їх не буде на цій землі; нехай буде дозволено доступ сюди тільки католикам-християнам; бо метою і основою мого задуму було заради слави християнської релігії і задля успішного її поширення не допускати в ці країни нікого, хто не мав би добрим християнином». Все це слова адмірала.
Піднявшись вгору за течією, адмірал відкрив кілька рукавів цієї річки, а потім, дотримуючись уздовж берегів бухти, бачив в гирлі однієї ріки чарівну гай, схожий на чудовий сад. Тут він знайшов видовбаний з цілого деревного стовбура індіанський човник, або каное, величиною з фусту з дванадцятьма лавами. На цьому човні був влаштований навіс з пальмового листя, так що ні сонце, ні дощ не могли заподіяти що сидить у ньому ніякої шкоди.
Адмірал говорить, що саме тут самий зручний пункт для побудови міста і фортеці, яка охороняє гавань. Тут багато лісу, гарна вода, родюча земля і відмінна місцевість.
Середа, 28 листопада.
Адмірал пробув весь день у бухті. Небо було вкрите хмарами, і весь час йшов дощ. Дув південно-західний вітер, і, хоча при цьому вітрі можна було плисти уздовж берега далі, адмірал залишився на місці — небезпечно було, не бачачи і не знаючи берега, виходити в море.