Все це — слова адмірала.
Субота, 13 жовтня.
Як тільки розвиднилося, на берег вийшло багато цих людей — чоловіків, і всі вони, як я вже говорив про те, були високі і дуже красиві. Волосся у них були не кучеряві, але хвилясте і грубе, немов кінське. І у всіх лоби та лице широкі більшою мірою, ніж у індійців, яких я зустрічав раніше. Очі ж у них були красиві і зовсім не маленькі. Кольором ці люди були не чорні, а такі, як жителі Канарських островів, і чи можна очікувати іншого? Адже цей острів знаходиться на захід від Hierro, в Канарії, і на одній лінії з ним. Ноги у них дуже прямі, і всі ці люди ніби створені однією рукою, не огрядні, живіт ж у них добре скроєно.
До корабля вони припливли на човниках, виготовлених з деревних стовбурів і подібних, і кожен човник споруджений із цільного шматка дерева, і оброблені вони були на диво за смаками тієї землі, і серед них були великі — в одному з таких каное прибуло 40–45 чоловік — були і маленькі, навіть такі, в яких містилась лише одна людина.
Вони просувалися на човнах з допомогою весла, схожого на лопату (яку вживають пекарі, коли садять у пекти хліб), і йшли з великою швидкістю; коли ж човен перекидалася, всі кидалися у воду і перевертали її, а воду вичерпували порожнистими гарбузами, які возили із собою.
Вони приносили клубки бавовняної пряжі, папуг, списи та інші речі, які було б важко описувати, і все давали за будь-який предмет, який би їм ні пропонувався. Я ж був уважний до них і наполегливо дізнавався, чи мають ці люди золото. Я бачив, що деякі шматочки золота встромлені в отвори, які вони для цієї мети проробляють в носі. І, пояснюючи знаками, я дізнався, що, пливучи на південь або повертаючись на цей острів з півдня, я зустріну в тих місцях одного короля, у якого є великі золоті речі, і король цей має дуже багато золота. Я спробував дізнатися, як пройти туди, але незабаром зрозумів, що вони не знають шляхи в краю.
Я вирішив залишитися тут до завтрашнього вечора, а потім відправитись на південний захід, так як з пояснень багатьох з цих людей виходило, що і на півдні і південному заході і північному заході є земля і люди з північно-заходу багато разів нападали на місцевих жителів. Тому і я вирішив йти на південний захід, у пошуках золота і дорогоцінних каменів.
Цей острів Гуанахані дуже великий і дуже рівний, і тут багато зелених дерев і води, а посередині розташоване дуже велике озеро. Гір ж ніяких немає. Весь острів такий зелений, що приємно дивитися на нього, люди ж покірної вдачі, і охота до придбання наших речей у них велика. Маючи на увазі, що їм нічого не дадуть без того, щоб і самі чого-небудь не запропонували, вони, у випадку, коли в обмін дати їм нічого, хапають все, що погано лежить і миттєво кидаються у воду. Але все те, що у них є вони віддають за будь-яку річ, яку їм запропонують на борту. Потім, у годину заутрені я відправив на берег човен за водою. І жителі з великою охотою показували моїм людям місця, де є вода, і самі вони приносили в човен повні бочки і всіляко намагалися зробити нам приємне.
Острів цей дуже великий, і я прийняв рішення обійти його навколо, тому що, наскільки я можу зрозуміти, на ньому або поблизу нього є золотий рудник. Цей острів розташований на захід від острова Санта Марія, на відстані 8 ліг від останнього. І мис, до якого я підійшов, і весь цей берег простягаються з північно-північно-заходу на південно— південний схід. Я добре міг побачити берег ліг на двадцять і кінця йому не бачив. У момент, коли я це пишу, я наказав підняти вітрила, при південному вітрі, щоб спробувати обійти навколо острів і плисти до тих пір, поки не відшукаю я Самоат — острів або місто, де є золото, тому що про це говорять всі індіанці, які відвідали нині корабель, і те ж казали нам і жителі Сан-Сальвадору і Санта Марії.
Люди ж тут схожі на жителів сусідніх островів і говорять на одній з ними мові, та і звичаї у них однакові. Хіба що мешканці Фернандини здалися мені більше домовитими, ввічливими і розсудливими, тому що я спостерігав, що, коли вони приносять бавовняну пряжу і інші дрібнички; то розцінюють це все більш уміло, ніж жителі інших островів. Я бачив у них навіть одяг, витканий з бавовняної пряжі на зразок плаща, і вони люблять наряджати, а жінки носять спереду клаптик тканини, який скупо прикриває їх сором.
Острів цей дуже зелений, рівний і рясний, і я не сумніваюся, що жителі круглий рік сіють і збирають просо (paniza) і багато хто інші культури. Я бачив багато дерев, які дуже відрізняються від наших, і серед них є безліч, які мають гілки різного виду, які відходять від одного стовбура, причому кожна гілочка буває особливої форми, і так все це незвично, що здається найбільшим на світлі дивом.