Выбрать главу

«Що далі? Що доля приберегла нам на запас?»

IV

До перемир’я в нас був воєнний стан без війни. Після перемир’я в нас виник стан миру без миру. В нашому строю панувало загальне відчуття, що бої не будуть продовжені. Безперечно, підґрунтям для цього почуття був міф про політичну війну. Наш зовнішній вигляд також, без сумніву, посилював це відчуття. Ми вступили у війну без підготовки і щоразу пропускали нагоду вжити нормальних запобіжних заходів, які повинна вживати армія у військовий час. Наш командир підрозділу залежав від інструкцій, що приймалися в Кахірі й не мали відношення до потреб ситуації. У Нью-Йорку, де засідала Рада Безпеки ООН, сиділи ті, хто міг змусити нашу зброю замовчати рухом руки. Результатом усього цього була поява байдужості в наших позиціях. Будучи поблизу Асдуда, як штабний офіцер шостого батальйону, я із ледь приховуваною тривогою спостерігав за ситуацією. Мою тривогу посилило те, що поки все це відбувалося по наш бік лінії зіткнення, на протилежній стороні була висока активність, яка в усіх деталях була протилежністю нашому стану справ.

Поблизу Асдуда була висока вежа, на яку я підіймався і спрямовував погляд в напрямку до ворожої лінії. Там не було тиші, не панувало перемир’я. Постійна метушня протягом білого дня й багато їхніх секретів були видані не дивлячись на спроби приховати їх під покровом темряви. Вночі я часто залишав батальйон штаб-квартири, що розміщувався в будівлі залізничного вокзалу, й піднімався на вежу. Там я волів залишатись безперервно протягом чотирьох годин, зосереджуючи увагу на нашій тихій стороні та на протилежній. З висоти вежі виднілись вогні віддалених поселень, а поміж поселеннями туди-сюди рухалися вогні. З вершини вежі було ясно видно усю військову обстановку. Дні, коли відбувався бій були, наскільки ми мали відношення до бою, днями війни без війни. Зате для ворога це були дні справжньої війни. Дні перемир’я стали для нас днями миру без миру. Зате для ворога вони ніколи не були днями миру.

Я регулярно отримував розвіддані про те, що відбувається на протилежній стороні. Судячи з карти, ситуація були близькою до того, що було видно з вершини водонапірної вежі Асдуда.

У перший день перемир’я ворог вирушив до арабського села Абдіс (Село лежало за 30км на північний схід від Гази. Було повністю виселене в дні, коли Насир веде свою розповідь в цей момент – прим. перекладача), яке глибоко проникало в наш бік фронту. Він ішов у протилежний бік від Бейт Дурасу (Єврейське поселення, 10км від Межделю – прим. перекладача). Ворог уже захопив Джусейр (Палестинське село, що лежало за 35км на північний схід від Гази. Станом на 1948 проживало 1369 мешканців. Знищене ізраїльтянами – прим. перекладача), Аслудж (Бедуїнське поселення, у якому згодом розмістився підрозділ «Братів-мусульман» – прим. перекладача) і Джуліс (Палестинське село, що лежало за 26км на північний схід від Гази. Було знищене за винятком кількох будинків. До 1948 проживало 1195 мешканців – прим. перекладача). Він намагався проникнути зі своїми конвоями через нашу лінію, щоб досягти ізольованих у Негеві (Пустельний регіон на півдні сучасного Ізраїлю. Хоча історично Негев є окремим регіоном, на поч. 1920х був включений до складу британської Підмандатної Палестини – прим. перекладача) поселень. Ворог явно не сприймав перемир’я всерйоз. Для нього це була можливість зміцнити себе. Під його прикриттям він сподівався зайняти вигідні позиції, тож коли перемир’я скінчилося, зумів розпочати операції з позицій, що давали найбільше переваг для досягнення його мети. Ситуація була добре зрозумілою кожному, хто кидав погляд на карту чи дивився в напрямку до іншої сторони. Та не було жодних ознак того, що наше вище командування усвідомлює, що відбувається реально. Воно справляло враження, що повністю поглинуте детальним записом подій, що трапились від початку боїв до перемир’я. Характерною особливістю ситуації, що найбільше привернула його увагу і яка була описана в щохвилинних деталях було те, як вояки штурмували вороже поселення із вигуками: «Його Величність, світлість Господа» (Форма звернення до короля Єгипту Фарука І (1936-1952) – прим. перекладача). Нині це було саме тим, що вже не повторювалось. Атакуючі вояки почувались досить розгублено через ворожий вогонь і такого не могло трапитись, щоб хтось із людей кричав: «Його Величність, світлість Господа.»