Папірці зашелестіли. Хтось полегшено зітхнув. Здається, Андрюс.
— Клас! — захоплено прошепотіла Барбора.
Рената обернулася до Вітаса, який сидів поруч, і, всміхаючись, похитала грайливо головою.
— Це, — вона показала пальчиком на свій розгорнутий фант, — твоє місто! А моє — у тебе! Віддай!
Решта зі сміхотливим подивом в очах дивилися, як Рената та Вітас обмінялися фантами.
— А ви що, різні написали? — Барбора подалася вперед, намагаючись розгледіти, що ж там було написано на їхніх фантах.
— Різні, але вони поруч! — пояснила Рената. — Несуттєво! Важливо, що удача нам усміхнулася! Я навіть не вірила!
— Це ж ніяка не миттєва лотерея! — махнув рукою рудий Андрюс. — Ну й якби навіть я витягнув чужу мрію?! Мені вона не потрібна! Мені потрібна своя! Я б її повернув. В обмін на мою, певна річ!
— На нашу! — виправила його Барбора. — А вам, — вона зиркнула на Ренату та Вітаса, — мабуть, ще зарано їхати! Рената хоче до Венеції, а він — у Рим! Ви ще не «синхронізувалися», як ми, — дівчина озирнулася на Андрюса.
Барбора взяла його фант, потім свій, підняла їх так, аби всім було видно. На обох різними почерками було написане одне і те саме слово — «Париж».
— Побачити Париж і померти! — проспівала грайливо Інґрида.
— Вмирати не обов’язково, — Барбора кинула на неї самовпевнений, трошки зарозумілий погляд. — А ось приїхати, побачити і перемогти — це так! І клімат там, до речі, набагато м’якший, ніж у вашій улюбленій Англії!
— А ми не до Англії, — миролюбно відповів за свою подругу Клаудіюс. — Ми до Лондона! А в Лондоні погода залежить від того, скільки у тебе на банківському рахунку грошей!
— Ой, гадаю, що наша гуска вже готова! — вигукнула Рената, справді вчасно згадавши про залишену в духовці страву. — Я миттю!
Вона вийшла в кухню. Відчинила дверцята духової шафи з трохи потемнілого жаростійкого скла, зазирнула всередину. Тепла, смачна, ароматна хвиля зупинила її думки. І вже не думала Рената про Барбору, котра так любить встрявати в суперечки через дрібниці. Не думала і про свої з Вітасом суперечки про мету та сенс їхньої уявної мандрівки. Та й не важливе місто, в яке хочеш потрапити! Важливо розуміти, що сама подорож — це і є життя. Та й подорож не закінчується, коли потрапляєш в місто своєї мрії та стаєш його щасливим жителем!
Рената натягнула на руки грубі кухонні рукавички, витягла з духовки деко з гусятницею, опустила його на плиту. Гуска була, без сумніву, готова! На дні духовки стояв зачинений чавунний казанок із ведераями[2].
— Варто було б твого діда до нас запросити! — запропонував Андрюс, дивлячись на апетитну запечену птицю.
— Звісно, — закивала Рената, — обов’язково!
Чарки знову наповнилися бальзамом і стало їх тепер на одну більше — для діда Йонаса.
У повітря кімнати, вже заповнене ароматом запеченої гуски, влився новий теплий кминний аромат — ведераїв. І погляди друзів одразу ж втупилися в чавунець із картопляними ковбасками, що тільки-но з’явився на столі.
Дід Йонас, зайшовши, відразу ж сів на вільне місце. Витягнув свої окуляри з кишені домашнього, мішкуватого піджака. Всадив на ніс і нахилився вперед, вирішивши ретельніше розгледіти головну страву вечері.
— У когось день народження? — він обвів друзів онуки поглядом.
— Ні, діду, — Рената усміхнулася. — Якщо б ти дивився телевізор, ти б...
— Я б став дурнем! — урвав онуку дід Йонас. — А позаяк мені вже пізно ставати дурнем, то краще вже продовжу книжки читати!
— Сьогодні опівночі Литва накриється Шенгеном! — доброзичливо виголосив Клаудіюс, втупившись дідові прямо в його збільшені лінзами в кістяній оправі очі.
— Чим?! — перепитав задумливо Йонас, кинувши погляд на стелю кімнати.
— Безмежний простір спільної Європи, — пояснив Клаудіюс. І тут же себе виправив: — Точніше безкордонний.
— А-а. А я тут сховаюся, — спокійно зронив дід Йонас. — Мене не накриє. А ви — як хочете...
— Але відзначити ж це треба! — Вітас підняв свою чарку.
Гуска виявилася набагато актуальнішою за шенгенський простір. Її ніжний смак витягував із присутніх набагато більше слів, загальнозрозумілих і позитивних. Дід Йонас за столом вирішив не затримуватися. З’їв шматок гусячого м’яса, похвалив онуку за розкішну вечерю, попрощався та пішов до себе, забувши під серветкою окуляри.