Микола Трублаїні
Шхуна «Колумб»
Під вітрилами шхуни «Колумб»
Я знаю, про яких героїв мені писати...
На початку ХХІ ст. у літературознавстві побутує думка про відсутність героя в сучасній літературі. Ні, він присутній, так би мовити, фізично у текстах сучасних авторів, нерідко ототожнюється з автором, але він більше не є зразком для наслідування, а нерідко — й захоплення читачами взагалі. Скоріше це навіть — антигерой. Погано це чи добре — розсудить час. Принаймні підліткам, що позбавлені орієнтирів у світі, такі герої потрібні. Без зайвого пафосу й ідеологічних схиблень, такі, що захоплювали б своїми рисами й вчинками, такі, як герої Миколи Трублаїні.
Класик і один із засновників радянської дитячої пригодницької і науково-фантастичної літератури Микола Іванович Трублаєвський (Трублаїні — це псевдонім письменника, інтерпретація прізвища на італійський манер, за швидкість й невтомність під час роботи журналістом так прозвали його товариші) сьогодні не вельми популярна постать. Зокрема, у всесвітній мережі про нього — невеличка біографічна довідка у Вікіпедії та кілька статей на шкільному сайті «Українська література». А ще років 50 — 60 тому ним зачитувались, його поважали, наслідували. Зокрема, про популярність письменника свідчить факт, описаний Оксаною Іваненко в нарисі «Живий герой дітей»: у 30-ті роки минулого століття під час анкетування серед читачів дитячих бібліотек один хлопець на питання «Ким ти хочеш бути?» відповів: «Миколою Трублаїні». Ця відповідь з’явилася саме завдяки героям письменника — звичайним людям, але сміливим і відважним, веселим і товариським, романтичним мандрівникам і підкорювачам природи. Він і сам був таким, про що свідчить, наприклад, спогад приятеля Ярослава Гримайла: «...із серцем хлоп’яти, невтомною енергією витівника, чулою душею батька, щирістю відданого друга, проникливим розумом вихователя і спостережливим оком письменника».
Він був свідомим своєї письменницької і життєвої місії, адже протягом недовгого життя (Трублаїні прожив лише 34 роки) гуртував навколо себе дітей, передавав свої знання про навколишній світ, а як письменник убачав своє завдання у тому, щоб «так написати, аби юні читачі, читаючи про цих героїв, самі ставали схожими на них, проймалися їх сміливістю, відвагою... Моя мета — запалити юних читачів бажанням стати дослідниками Арктики, моряками, що не побояться штормів, авіаторами, що зуміють повести літаки на тисячокілометрові віддалі, інженерами і вченими, що дізнаються про всі таємниці природи і переможуть усі стихії»[1].
Недовге життя Миколи Трублаїні було насиченим і яскравим. Народився він на Вінничині у селі Вільшанка 12(25) квітня 1907 року. Родина жила небагато, тож батько Петро Гнатович змушений був облишити родину й відправитися до Сибіру на заробітки. Хлопця виховували мати і бабуся. Мати майбутнього письменника — Євгенія Яківна — учителювала і часто брала хлопця із собою до школи. Микола мав гарну пам’ять і хапав усе на льоту, був веселим і непосидючим.
У 1915 році вступив до Немирівської гімназії, та навчання не закінчив, бо у п’ятому класі втік на фронт. Але на фронт хлопець не потрапив — упав з вагона поїзда і покалічив ноги. Після одужання повернувся до рідного села, де організував хату-читальню, керував сільською самодіяльністю; в 16 років завідує сільбудом, опікується роботою драматичного гуртка: «Трублаєвський вірив у кожного свого гуртківця, з такою ж довірою ставились до нього і вони. Сам він багато читав. Діставав цікаву й потрібну літературу»[2].
У місцевих газетах час від часу друкувалися його нотатки про життя на селі. М. Томенко в біографічній повісті про Трублаїні розповідає, як один епізод із сільського життя (протистояння куркулів і простих селян) став матеріалом фейлетону Остапа Вишні: «Докладно вивчивши обстановку в районі, Трублаєвський вирішив про все написати в популярну республіканську газету «Вісті»... Кореспонденція... зацікавила газету. Вона, як того й хотів Микола, потрапила до рук майстра сміху Остапа Вишні. Факти, зібрані сумлінним сількором, вразили відомого на всю Україну гумориста, і він, не зволікаючи, взявся до їх опрацювання. Невдовзі готовий фейлетон лежав на столі редактора газети. А незабаром його вже читала вся Україна...»[3]
У 1925 році редакція газети «Червоний шлях» відправляє М. Трублаїні на навчання на Всеукраїнські курси журналістики до Харкова. Про цей час згадує його колега Терень Масенко: «...Його великі карі очі світилися розумом, допитливістю. Смагляве обличчя свідчило про те, що хлопець виріс у сім’ї трудівників: воно засмагло од степових вітрів, дощів і хуртовин. Він багато мандрував пішки по своєму району. Приїхав хлопець у Харків у солдацькій ушанці. Тонку й височеньку його поставу облягав сільський саморобний кожушок, ладний, добре пошитий, червонястого чи цегляного кольору. Микола раптово й щиро відкликався на дотепи, жарт. Сам любив жартувати. В очах завжди проглядала юнацька ніяковість, вроджена сором’язливість...»[4] Тоді ж майбутній письменник навчається на фізико-математичному факультеті Харківського інституту народної освіти.