Есмінець зменшив швидкість ходу.
Після розмови з Ясею капітан-лейтенант впевнився, що двоє піратів врятувалися після загибелі підводного човна. Дівчинка не бачила під час нападу на шхуну та своєї втечі поблизу підводного човна піратів, зате впізнала в одному з нападників командира того човна. Командир у небезпеці не залишає свого корабля до останньої хвилини. Значить, підводний човен загинув, але дехто з його екіпажу врятувався. Трофімов шкодував, що його повідомлення про загибель човна спричинилось до відміни наказу про вихід у море інших есмінців та виліт гідролітаків. Якби вони були зараз у цьому районі, то швидко розшукали б «Колумба». Тепер доводилось обмежитися допомогою «Розвідувача риби».
Все ж командир дав розпорядження радистові запитати в ефірі, чи не бачив хто шхуни «Колумб», бо її міг випадково зустріти якийсь пароплав і пройти повз неї, нічого не підозрюючи. Радист виконав це розпорядження, але ніхто йому не відповів.
Стоячи на командному містку і дивлячись у бінокль, Трофімов думав про можливі наслідки, коли б вдалося спіймати хоч одного з тих піратів. Для якоїсь держави це закінчилося б дуже великим скандалом, хоча, можливо, її дипломати упросять тримати цей випадок у секреті. Роздуми командира перебили комісар та старший механік.
— Йосип Григорович, — сказав комісар, показуючи на Абдулаєва, — запевняє, що ми могли б протаранити підводний човен.
Старший механік хитрувато поглядав кудись у небо.
— Розумію, куди він хилить, — помовчавши, сказав Трофімов, не одриваючи бінокля від очей. — Хоче сказати, що це можна було б зробити, якби я йому дав тоді дозвіл збільшити за його проектом швидкість ходу на три милі.
— Так, Семене Івановичу, я певний, — тихо промовив старший механік.
— А я вам сказав: дозволю після консультації з старшим інженером дивізіону. Зрозуміли?
— Слухаю, товаришу командир!
Механік незадоволено скривився.
Комісар мовчки усміхався. Механік уже загітував його для підтримки. Остання ж відповідь командира свідчила, що він із старшим інженером таки розмовлятиме. І коли той навіть заперечуватиме проти експерименту, то Трофімов буде обстоювати його. А впертий командир завжди домагався свого. Механік міг бути цілком задоволений.
Абдулаєв зійшов з командирського містка і підійшов до пасажирів «Буревісника» — Махтея, його дочки та Ясі. Усі троє стояли на півбаку біля зенітних гармат. З розпорядження командира їм дали біноклі, і тепер вони, напружуючи зір, намагались якнайдалі зазирнути в море. Дід стояв, широко розставивши ноги і намагаючись зберегти моряцьку виправку, виглядав з біноклем, наче якийсь капітан.
— Здрастуйте, діду! — поздоровкався з ним старший механік.
Дід опустив бінокль, подивився на механіка і, здавалося, намагався вияснити, хто перед ним стоїть. Маючи довгорічний досвід, одразу визначив, що це якийсь командир, має відношення до машини, але вираз обличчя й очей нічим не нагадували дідові численних морських офіцерів, яких йому доводилось за свій вік бачити. Не було в них тієї байдужості, зневаги та жорстокості, до яких звик Махтей.
— Здрастуйте! Дід потиснув простягнену руку. — А хто ви, товаришу командир, будете? Чи не по машинній часті?
— Вгадали, діду. Я — старший механік.
— А-а! От і добре! Щось мені здається, ніби у вашій машині не все до діла.
— Чому?
— Ідемо для такого красуня не дуже швидко. З бухти виходили шпаркіше.
Мабуть, це питання хвилювало не лише діда, бо й жінка і дівчинка одразу повернулись до механіка, ніби питалися про те саме.
— Далеко шхуна піти не могла, — пояснив механік. — Десь на цій лінії ми мусимо її надибати. Ждемо повернення літака. Головне зараз залежить від нього. Відшукає, дасть знати, а тоді ми двинемо повним ходом. А можемо ми ходити швидше за всіх... Аби тільки капітан дозволив.
— Будь ласка. Дуже прошу, і вони просять, — дід показав на своїх супутниць: — Іфю пліз[19], — похвастав він своїм знанням англійської мови.
— Бі шур[20], — відповів механік, підморгнувши, — хай-но тільки «Розвідувач риби» з’явиться.
Біноклі знову спрямувались на обрій, але тепер вони вже шукали літака в повітрі. Проте і в повітрі так само, як на воді, ніхто не помічав цяток, крапок, плямочок, що на них можна було б покладати якісь надії.
Минуло понад годину з того часу, як вилетіли Бариль і Петимко. За умовою льотчики мусили за цей час повернутися, навіть нічого не знайшовши. Дехто з моряків уже починав турбуватися, пригадуючи подібний випадок поза вчора. Може, знов з літаком трапилась якась неприємність. Проте командир був цілком спокійний. Комісар розумів його. Літак міг помітити в останню хвилину щось цікаве й затриматись на чверть години, на двадцять хвилин. Обстрілу ж «Колумба» вони не боялись. Револьверами «Розвідувача риби» піратам не збити.