Есмінець швидко йшов на північ, тягнучи за собою «Колумб», на палубі якого сиділи два червонофлотці. Вся команда шхуни перейшла на «Буревісник». Схилившись над бортом, задумливо дивився в море Марко. Він думав про Люду, і жаль стискав йому серце, хотілося прорізати поглядом товщу води, оглянути морське дно, знайти уламки підводного корабля і серед них милу його серцю дівчину. Принаймні хоч би знати, де саме її останнє пристановище. Її могила — ціле море...
На плече Марка лягла маленька рука. Він підвів голову. Яся показувала йому на море — під борт есмінця. Корабель враз почав зменшувати хід. Кругом нього на поверхні води плавали масні блискучі плями, ніби тут хтось розілляв нафту. На командирському містку зацікавились цим явищем, і «Буревісник» закружляв над тим місцем. Здавалося, якийсь танкер викачав тут із своїх трюмів нафту.
Марко не розумів, у чім справа, але швидко все з’ясувалось. На думку Трофімова, тут загинув підводний човен. З його пошкоджених цистерн на поверхню спливала нафта і вкривала воду масними плямами.
— Бач, куди доповз, — сказав командир есмінця, вимірюючи по карті віддаль, де позаминулої ночі відбувався бій між «Буревісником» та підводним піратом. Штурман точно визначив місце загибелі човна. Ехолот показав глибину вісімдесят п’ять метрів.
— До осені наші епропівці розвідають, що тут залишилося, а колись, може, й витягнуть той брухт, — зауважив Трофімов і наказав іти попереднім курсом до Лебединого острова.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
І. ЖИВЦЕМ ПОХОВАНІ
Спокій і тиша панують тут. У найсильніші шторми, коли на поверхні моря клекочуть пінясті хвилі і вітер заносить чайок на сотні кілометрів од берегів, коли розбурхана стихія трощить стальні кораблі, наче дитячі іграшки, і тоді тут спокійно й тихо, як завжди. Ані сколихнеться нерухома вода.
Глибина вісімдесят п’ять метрів: густі сутінки, майже темрява, навіть тоді, коли на ясному небі стоїть сонце у зеніті. На кам’янистому ґрунті ростуть маленькі кущики червоних і сталево-синіх водоростей. Не всяка риба запливає на цю глибину. Це ще не океанські глибини в тисячі метрів, де давить тиск у сотні атмосфер, куди лише окремі смільчаки спускаються у гідростатах та батисферах, але це вже той бік глибинного порога, смертельно небезпечного для людини.
На тій глибині можна натрапити на потоплені пароплави і кораблі, що їх рідко тривожать водолази. Деякі з них лежать багато десятків років і хтозна скільки ще лежатимуть, поки підіймання їх стане легкою справою. Хай ще лежать і зберігають свої таємниці та дорогоцінності.
За сотню приблизно кілометрів від Лебединого острова на такій глибині лежав дивної форми корабель, без щогл, але з виступом, схожим на капітанський місток, з двома маленькими гарматами й низенькими поруччями навколо палуби. Досвідчене око моряка чи водолаза пізнало б у тім кораблі підводний човен. І хоча не дивно зустріти сучасний «Наутілус»[21] на такій глибині, але поведінка цього човна могла б здивувати. Довгий час лежить він без руху. З прогнутого борту тоненьким струмком спливає вгору нафта, дивно загнуте стерно глибини, а головне — не чути в ньому ніяких ознак життя, наче екіпаж вимер або причаївся, остерігаючись надводних суднорозвідувачів з найчутливішими гідрофонами.
Проте, коли б спустився сюди водолаз і припав вухом до стінки затопленої бойової рубки, то вчув би якесь невиразне шемрання за тією стіною в проміжку між бойовою рубкою та центральним постом управління.
На жаль, не видно там водолазів. Проникнемо ж нашою уявою за металеву стінку всередину підводного човна.
В маленькій каюті, розташованій в центральній частині підводного корабля, чується тиха розмова. Коли б каюту освітити промінням сильного прожектора, можна було б побачити на корабельній койці чоловіка в одежі моряка, із забинтованими рукою та боком, з дико страхітливим виразом очей, в яких був відчай і жах, а за крок від нього на стільці світловолосу дівчину років сімнадцяти з мигдалевидними зеленими очима, в яких світилася висока мужність і напружена думка.
Дівчина та була Люда Ананьєва, а на койці лежав поранений звіром пірат. Вже минуло багато часу з моменту, як підводний човен остаточно спинився, а його командир разом з Анчем, скориставшись рятівними масками, викинулись на поверхню, затопивши для цього бойову рубку.
21
«Наутілус» — назва фантастичного підводного корабля з роману Жюля Верна «80 000 кілометрів під водою».